Треба написати текст-міркування за поданим початком треба берегти птахів.

Треба  берегти птахів. вони знищують комах,  крім того що вони  захищають  дерева,  птахи ще й наші пернаті друзі.  про  лелеку є навіть приказка  "де  лелека водиться, там щастя  й родиться ". тому  берегіть птахів та захищайте їх!

Чого сьогодні не вистачає українцям багатостраждальною і довгою була дорога українського народу до власної держави — через століття царського свавілля та іноземного гніту, через більшовицькі голодомори і гулаги, через фізичне знищення національної інтелігенції та сільського господаря, крізь лихоліття другої світової війни. українська держава формувалася тривалого часу. народ україни віками творив свою незалежність, не раз виборюючи її і, на жаль, втрачаючи. не треба переконувати нікого в тому, що поява на карті незалежної української держави була не щасливим випадком, а закономірним відновленням історичної справедливості. і все ж: чому ми не можемо зрівнятися з великими європейськими державами за рівнем життя? чого не вистачає нам для цього? запитання риторичне. на нього шукають відповідь і політики, і публіцисти, і науковці, і звичайні громадяни. як на мене, не вистачає нам послідовності у патріотизмі. можливо, тому, що віків завойовники намагалися залишити україну без національного "я", без духовних поводирів. довгі століття рабства залишили у свідомості українців відбиток смиренності. хоча саме бунтівний дух українців не дозволив нікому знищити нас як націю. про патріотизм написано і сказано багато. мені хочеться висловити свою точку зору. я вважаю, що наш патріотизм якийсь кострубатий, суперечливий. у компанії, де зібрались 2-3 українці, неодмінно почуємо розмови про наш народ, про державу. ми дорікаємо усім у несумлінності. разом з тим, на своєму робочому місці майже кожен намагається працювати у півсили. усі прагнемо добробуту, але ще зі шкільної парти нас розморює лінь; скаржимось: так важко вчитись. ми вміємо щиро співчувати і не вміємо радіти чужому щастю. чи задумувались ви коли-небудь, звідки в українській мові взялися прислів'я: "на тобі, небоже, що мені не гоже", "моя хата скраю, я нічого не знаю"? це про нас. тому нам потрібно багато змінити, щоб стати сильними. то все-таки, чого бракує українцям? думаю, що патріотизму та єдності. лише тоді, коли будемо підтримувати один одного в усіх починаннях, зможемо обрати правильний шлях, навчимося відрізняти біле від чорного, свободу від рабства, справжнє щастя від примарного. тож "єднаймося, брати мої"! — чуєте шевченкові слова? !

Марко затримався на маяку, а тепер тікає до Соколиного висілка, бо буде буря. Марко – юнга на шхуні "Колумб". Маяк – його дім, бо батько працює наглядачем маяка. Маркова шхуна прийшла в бухту Лебединого острова по рибу, яку возить у порт. Шхуна чекала на улов за два дні, тому Марко провідав рідних. Маркові 17 років, і всі він прожив на Лебединому острові. Тут було мало жителів. Марко наздогнав незнайому дівчину з парасолькою. Була дівчина білява, з зеленими очима і кирпатим носиком. Юнга провів її до висілка, а сам пішов до рибалки Тимоша Бойчука сушитися, бо змок.

Шхуна "Колумб" – невеличке судно, яке возило рибу на консервний завод. Колись поламану шхуну прибило на берег, її відремонтував рибалка Стах Очерет і став шкіпером "Колумба". Команда на шхуні була невелика: шкіпер, моторист Левко Ступак, матрос-стерновий Андрій Камбала та юнга Марко. Всі були жителями Соколиного висілка на Лебединому острові. Стах сказав, що вирушають сьогодні, бо мають цінний вантаж: дві бочки особливого піску.

Острів Лебединий невеликий, називався так, бо восени й весною його відвідували лебеді. В середині острова було 40 рибальських хат. Крім висілка Соколиного, на острові була хата інспектора рибного нагляду Якова Ковальчука і маяк. Біля маяка стояв будиночок наглядача маяка Дмитра Пилиповича Завірюхи, який мав троє дітей: Марію (жила з чоловіком у висілку), Марка і Грицька. На маяку жила ще мама Марка і старий дід Махтей (материн батько).

Марко до п'ятнадцяти років за межами острова не був. З десяти років він учився в школі, в Соколиному, де всі класи вів один учитель. Після закінчення школи хлопець вирішив вступити юнгою на якусь шхуну, поплавати рік-два, а потім вступити до морехідного технікуму. Так Марко опинився на "Колумбі", де готував їсти, писав документи, допомагав у всьому. Усі його любили, а за три-чотири місяці мав поступати.

На шхуну грузять пісок. Його на острові назбирав професор Андрій Гордійович Ананьєв, далекий родич Стаха. Професор мав дочку Люду. Це та незнайомка, яку зустрів Марко. Люда до Маркові з вечерею. Професор познайомився з Марком, з татом котрого колись товаришував. Ананьєв розповів, що пісок містить торіаніт, з якого роблять гелій.

"Колумб" прибув до порту Лузани. Професор поспішав до іншого професора, щоб дослідити пісок.

За кордоном таємний агент №22 отримує завдання знищити Ананьєва і не допустити видобуток торіаніту. Тож агент відправляється в Радянський Союз.

На острові Лебединому Люда, Марко і інші діти влаштували змагання з плавання. Люда перемогла. Один хлопчик тоне, і його рятує дівчинка Знайда, якою зацікавилася Люда.

Думки Ананьєва підтвердилися: з торіаніту можна добувати гелій. Професор з дочкою відтепер досліджуватимуть острів. А мешканці острова і рибалки незадоволені інспектором Ковальчуком, який постійно свариться і придирається.

Марія, сестра Марка, розповідає Люді історію Знайди: колись давно біля берега загорівся якийсь пароплав. Люди врятувалися, а одна дівчинка втратила батьків. Дівчинка нічого не пам'ятала. Жінка інспектора взяла дівчинку собі,але невдовзі померла. Ковальчук називав її дефективною, тримав собі як прислугу: не пускав у виселок, у школу.

Люда пішла до Знайди подякувати за порятунок хлопчика. Люду налякав собака Розбій. Знайда мала засмагле обличчя, була русява, з плескатим носиком, синіми, глибокими очима і помітним шрамом над лівим виском. Знайда майже не говорила до люди. Але виглядала нормальною.

На острів прибуває агент №33 і представляється фотографом, який хоче написати в газету про місцевих рибалок. Анч – таке прізвище фотографа. Він знайомиться з Ковальчуком і живе у нього.

Біля хати Стаха Очерета відбулися збори, де професор Ананьєв пояснив про пісок. Виявляється, що з цього піску можна добути гелій, який наповнюють дирижаблі. Бо коли раніше дирижаблі наповнювали воднем, вони легко горіли від найменшої іскри. Крім дирижаблів гелій потрібний для розвитку іншої техніки. (Агент №22 знав, що гелій використовують ще для підводних човнів). Професор мріяв про підприємство по видобутку гелію та мезоторію на Лебединому острові.

Люда каже Маркові, що треба купити Знайді взуття. Люда розповіла, що Знайда одягнена у два зшиті мішки. Левко, який дуже любив Знайду, пообіцяв, що купить їй і одяг, і взуття.

Ананьєву вдалося остаточно зробити свою формулу. Люда сварить батька, щоб не курив, бо лікар заборонив.

Анч шантажує Ковальчука, бо знає, що інспектор у 1918 році був бунчужним. За до фотограф обіцяє гроші і вивезти Ковальчука за кордон. Розмову підслухала Знайда. Вона дуже рідко з'являлася у Соколиному, бо хлопчики кричали "дефективна", тітки жалісно хитали головами, а дорослі рибалки майже не звертали на неї уваги. Інспектора вона боялась і ненавиділа. А тепер полюбила Люду.

Объяснение: