До слiв прилетели щебечуть добрати протилежнi за значениям слова

Прелести лигу лет или щебечут-мовчать

Прилетіли-полетіли щебечуть- (не знаю)

Природа рідного краю – це не тільки краса пейзажів, але ще й стан душі, надзвичайно гостре відчуття справжньої батьківщини, яке кожна людина трепетно ​​зберігає в собі довгі роки. безтурботність долин і полів, велична гордовитість лісів, неспішні річки і дзеркала озер, мінлива волелюбність моря – всі ця природна краса воістину прекрасна. але лише проникливі очі здатні побачити небезпеку зникнення всього прекрасного. і, на жаль, небезпека ця йде саме з боку самої людини. з одного боку, люди споконвіку всіляко використовували природні цінності в своїх цілях. але не можна не погодитися з тим, що наші далекі предки надзвичайно дбайливо ставилися до дарів самої природи, тоді як наше покоління являє собою породу жорстоких експлуататорів природних ресурсів.рідний край – це місце, де я народився, місце, яке мені дуже дорого. мені дорогий рідний край, тому що я тут народився, перший раз почав ходити, говорити, вчитися. тут я вперше пішов до школи, в перший раз святкував день народження, новий рік та інші чудові свята. тут мої родичі, моя сім’я, друзі, знайомі, з якими я проводжу дуже багато часу, і з цими людьми пов’язано багато приємних вражень. я впевнений, що у кожної людини є приємні і хороші спогади про рідний край. рідний край – особливе місце, все тут рідне, знайоме. люди, що народилися в одному краї і що зустрілися в іншому місті або країні, щиро раді зустріти земляка, навіть якщо його не знають.

таке життя.

мій дідусь іван сидить на чолі великого овального столу у просторій залі свого будинку. за цим столом щороку збирається його велика родина на сімейні урочистості. діти, онуки, правнуки… всі ми вважаємо за велику честь знаходитися в цьому домі за одним столом. сьогодні діду виповнилося 85 років. він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою, яскравими синіми очима. одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного, богемного вигляду.

мій дід – успішна людина. все, що він має, заробив своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». він народився у глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок   – взагалі нічого не було, окрім горя та злиднів. батько загинув на війні, коли хлопчикові   виповнилося шість років, залишивши сиротами чотирьох дітей. напевно, зайве буде розповідати, як важко йому прийшлося у житті.  

та була в нього одна риса, яка й стала запорукою його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. невідомо, хто заронив у його дитячу душу таке бажання, але мріяв тільки про одне – вивчитись. з свого богом забутого села, ледве закінчивши школу,   він до далекої незнайомої москви. і там якимось чудом вступив до інституту. вчитися було страшенно важко. приходилося і голодувати, терпіти суцільне безгрошів"я, обходитися без необхідного. але бажання вивчитись і наполегливість зробили свою справу: здолав він науку.

а потім почав працювати за фахом. чесно працював. він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не шкодувати себе, віддаватися обраній справі. ось тоді й почав приходити успіх.  

тепер мого діда знає ледь не вся країна: він побудував найвеличніші споруди в багатьох містах не лише україни, але й світу. має за це державні нагороди, подяки й грамоти від самого президента!

отже, якщо спитати мого діда, в чому   полягає його життєвий успіх, він вам скаже: будь наполегливим у досягненні мети, працюй і не шукай легких шляхів. все дуже просто.