Утворіть словосполуки, ставлячи іменники, що в дужках, у правильний відмінок. вдячний (брат), вживати (заходи), відповідно (ситуація), відправити (пошта), дотримати (слово), завдати (шкода), згідно (постанова), купити (цукор), надіслати (адреса), не вивчити (теорія), оволодіти (ситуація), поновити (посада), послухати (порада), прийти (справа), сповнений (бажання

Яка пречудова весна!

Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень

на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він

дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно

похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.

Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу

й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний

постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів

звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,

машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього

можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.

Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя

на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні

неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну

глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.

Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі

йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,

він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…

У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,

підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались

перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не

втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван

думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в

найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих

дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям

неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов

зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою

весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.

що таке час? відповісти на це запитання досить складно, тому що поняття «час»  — це щось і нематеріальне. його не можна спробувати на смак, визначити на колір чи на дотик.

у різних ситуаціях час вимірюється по-різному. наприклад, завтра новий рік. всі з нетерпінням чекають цього свята. дорослі на кухні готують частування. а діти раз у раз на повільні стрілки годинника, коли ж прийде дід мороз і принесе подарунки. час тягнеться нескінченно  — цілу вічність! іноді занадто довго чогось чекаєш. і коли це, нарешті, відбувається, то радість затьмарюється тінню розчарування. ти ніби шкодуєш, що втрачаєш хвилююче почуття очікування.

але якщо ти кудись дуже поспішаєш або запізнюєшся, то і час поспішає разом з тобою. він немов біжить попереду, насміхаючись і не дозволяючи наздогнати. у такі моменти хочеться зупинити час, хоча-б на мить. але в цьому-то і секрет часу, що його не прискориш, не уповільниш і не зупиниш.

ми можемо метушитися, поспішати, мчати стрімголов або, навпаки, проводити нескінченні години в нудьзі, ліні і неробстві. а час розмірено, не змінюючи темпу, буде відраховувати свої секунди, що у вічність.

що головне в житті людини? жити. для того, щоб жити, потрібно створити певні умови, оптимальні для живого організму. так от, творення складається з крупинок, кожну з яких вкладає окремо взята людина. на це творення вона витрачає час, відпущений їй для життя на планеті. отже, час  — найдорожчий подарунок людині від долі.

берегти свій час потрібно з дитинства. втрачені можливості певного віку не повернути. навіщо потрібно вчитися? щоб, дорослішаючи, раціонально розподіляти дорогоцінні хвилини життя на корисні і приємні моменти. щоб час роботи, так само як і час дозвілля, дарував справжню насолоду і бажання жити.