Були собі дід та баба. але небуло у діда й баби дітей. от дід з бабою собі й сумують.а далі дід і каже бабі. ходімо в ліс по гриби. змінити де треба іменники займенниками..

Були собі дід та баба . але небуло в них дітей. от воні собі й сумують . а далі дід каже бабі.ходімо в ліс по гриби. примерно так ) я помню тоже когда то делала такое же )

Були собі дід та баба. але не було у них дітей. от вони собі й сумують. а далі дід і каже бабі:   "ходімо в ліс по гриби".

цей твір можна переробити на твою тему. почитай. 

«людина – найвеличніша з усіх істот. людина – найнещадніша з усіх істот. людина – найпідліша з усіх істот…» (і. багряний)

                  я підтримую думку автора. дійсно, людина – це найцікавіша й найзагадковіша істота на планеті. вона може бути доброю і водночас поганою, щирою і підступною, життєрадісною і мстивою.

всього життя людина виявляє себе з різних сторін. на роботі вона сувора та принципова, у сім*ї лагідна та добра, з друзями весела та доброзичлива… життя змушує підлаштовуватись до різних умов і життєвих обставин. з одного боку, це добре, адже людина вміє де треба показати    характер, а де не треба – промовчати. але з і іноді люди настільки часто міняють свою поведінку, що забувають якими вони є насправді. та і оточуючим складно зрозуміти справжню сутність такої людини.

                  яскравим прикладом є одна з героїнь твору івана нечуя-левицького «кайдашева сім*я» маруся кайдашиха. до незнайомих людей ставилася зверхньо, з панами була доброю й лагідною, а з невістками суворою та злою. вона швидко могла змінити своє ставлення до людини, якщо б побачила, що дружба з тією особою може бути вигідною для неї. це видно у звертаннях до мотрі: «моє золото», «серце», «дитя моє», а згодом: «це не мотря, а бендерська чума»… така людина неоднорідна, і в будь-який момент може підставити іншого заради своєї шкури.

                  людина – це не книга,яку можна прочитати чи вивчити. багато психологів намагались і зараз намагаються дослідити нашу поведінку. утім, я думаю, це неможливо. люди – найнепередбачуваніші створіння на землі. наші вчинки іноді ніяк не можна пояснити чи виправдати. прикладом цього може слугувати герой твору миколи хвильового «я (романтика)». хіба можна було передбачити,що він, котрий так натхненно звеличував    образ своєї матері, безпощадно вб*є її? як можна виправдати цей вчинок? після цього він ніколи не стане щасливим. сліпа віра в абстрактну ідею перетворила його на монстра тоталітарного режиму. і хоча, з самого початку герой твору розуміє,що своїми ж руками заганяє себе у глухий кут, він не зупиняється у руйнуванні доль людей,зокрема і своєї власної.

                  можливості людей безмежні. протягом всього існування, ми повністю змінити життя на планеті, фактично змусили її працювати на нас. людина винайшла ліки, машини, електрику, інтернет… ті речі, без яких ми зараз не уявляємо свого життя, ніколи б не з*явились на світ, якби не було б тих геніїв, завдяки яким ми маємо все це добро. але вже неодноразово психологами було доведено, що будь-яка людина має  достатні задатки, тільки необхідно проявити їх.

                  отже, люди – це найзагадковіші та найцікавіші істоти на землі. у їхніх руках знаходиться увесь світ, та тільки від них залежить як вони це  використають.

                                                                                                                                                      к.медовник

  ріс собі на околиці самотній каштан.   гарно цвів він навесні. прилітала осінь, жовтіли і опадали листочки. осипалися каштани, з сумом прощалися з деревом і падали на землю. деякі з них під снігом перезимували. навесні під теплим промінням сонця пустили коріння у землю-матінку.   пройшли роки. каштан не був більше самотнім. вздовж дороги виросло багато дерев. весною білими свічками зачаровують усіх довкола. а коли вітер заколише гілки, вітаються один з одним у великій сім’ї каштанів.