Твiр первiсток нашого мовознавства , сейчас

На мою думку, як скромність, так і наполегливість є хорошими рисами характеру людини. Але я твердо переконана в тому, що наполегливість все ж важливіша людська якість.

По-перше, скромність інколи стає на заваді до досягнення поставлених цілей. На мою думку, скромна і непримітна людина досягатиме мети менш радикальними методами. Таким особистостям важко “йти по головах”, що в сучасному світі є важливим вмінням людини. Натомість наполегливі люди досягатимуть цілі будь-якою метою. Вони будуть стукати у всі двері, шукати нагоди, щоб вдало зарекомендувати себе. Такі особистості часто готові навіть взяти участь у, так званій, грі на виживання. Якщо вони бачать перед собою ціль, – то не зважають ні на які перешкоди. Більше того, наполегливі люди стійкі у власних переконаннях: їх важко змусити робити те, що їм не до душі. Такі особи здатні швидше приймати складні рішення. Вони миттєво зважують всі перспективи та оцінюють, чи варто тратити власні сили заради можливого результату, чи виправдають себе очікування.

По-друге, наполегливість приваблює інших людей. Завзятий, хвацький, запальний характер зразу впадає в око. Наприклад, людям з таким характером легше влаштуватись на роботу. Адже керівництво відразу помічає готовність майбутнього працівника завзято братись навіть за найскладніші завдання та стійко витримувати можливий стрес. Окрім цього, співпраця з такими людьми приносить лише задоволення, бо їхня заповзятливість не дає опустити рук і допомагає довести справу до кінця, а також часто дарує віру у власні сили усій команді.

Отож, наполегливість – провідна риса характеру сучасної особистості. Вона допомагає досягнути поставлених цілей та приваблює інших людей.

Объяснение:

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.

Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...

Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.

Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.

Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.

Объяснение: