Твір опис за картиною ф.манайло ''золота осінь''

Веселе літо згасло. вересень зробився повноправним господарем у природі. незвично холодно стає вранці й уночі. лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. усюди відчувається прохолодний подих осені. сіре небо все частіше затягають низькі хмари. сіється дрібний дощ. ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині. повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. горобина обвисла червоними розкішними гронами. листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом. нещодавно зелена трава припала до землі. високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть. у такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. настала золота осінь.

ідна мова — це мова націй, мова предків, яка зв’язує людину з його народом. Рідна мова — найбільший скарб. Існує твердження, що українська мова — одна з найбагатших слов’янських мов. Він ніби ллється струмочком і розважає душу. А іноземці, побувавши в Україні, відмічають ніжність, витонченість і милозвучие української мови. І це, напевно, насправді так, адже по мелодійності він займає друге місце у світі.

Як душевно і красиво звучать українською мовою вірші наших поетів Т. Г. Шевченка і Лесі Українки.

Українська мова складає близько 360 тисяч слів, їм розмовляють 48 мільйонів чоловік. У рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. У нім ми чуємо викрики і відчаї матерів під час відважний, переможний вигук хлопців-воїнів в переможну годину; у нім — пісня дівочого серця в любові. У мові мого народу — його щирість, радість і печаль, його праця і піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що само українське слово і є найсильнішим і найбагатшим, оскільки словом іншої мови так не скажеш. Ось тому слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою під час смутку. А яке слово українське вагоме під час гніву, воно тоді гримить і клекоче, як блискавка. А ніжне слово «кохана» пронизує серце, вабить своєю лагідністю і ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, — найкраща, найщасливіша людина у світі.

СКІФИ

Скіфи, нові володарі українських степів, були войовничими племенами. На теренах України скіфи розселилися між річками Дон і Дунай.

Утворена ними держава дістала назву Скіфія. Відвідавши Північне Причорномор’я, Геродот у своїй «Історії» стверджував, що скіфи називали себе сколотами і поділялися на царських скіфів, скіфів-скотарів, скіфів-землеробів та скіфів-орачів.

Царські скіфи жили на берегах Азовського моря і степового Криму. Їхнім основним заняттям була війна. Та вони не тільки воювали, а й торгували з грецькими колоніями у Причорномор’ї. В обмін на зерно, хутро, віск, мед і рабів скіфи отримували зброю, вино, предмети розкоші. Скіфи-скотарі кочували на схід від пониззя Дніпра в пошуках нових пасовищ. На Придніпров’ї жили скіфи-хлібороби. Вони вирощували пшеницю, жито, ячмінь, коноплі, використовуючи великий плуг та тяглову силу волів.