Підібрати спільнокореневі слова до слова творити

Творити, створювати, твір, творення.

Як чудово виглядає зимовий ліс і як гарно в ньому на прогулянці! все навкруги біле, вкрите м’яким пухнастим снігом. на гілках могутніх дерев, особливо на широких лапах вічнозелених ялинок, уляглися невеликі купи снігу, схожі на справжні шапки. всі дерева схилилися, напружені снігом. коли така шапка падає з гілки, вона розпрямляється і ніби вистрілює, прагнучи до неба. небо блакитне і чисте, ніби сльоза. на сонці блищить сніг, переливаючись та граючи у сонячних променях скупого зимового сонця всіма барвами веселки – навіть болячи дивитись на цю розкіш природи. морозно. сніг хрумає і вискрипує під ногами. і якщо взяти трохи снігу в руки та уважно його роздивитися, то можна побачити окремі сніжинки, які є найкращим витвором мистецтва найчудовішого майстра – самої природи. ніби якийсь казковий ювелір майстерно вирізав ці ажурні крихітні зірочки. дерева в лісі скрізь вкриті не тільки снігом, але й інеєм та памороззю. у лісі зимовим днем тихо, здається, що всі сплять, вкриті білосніжною ковдрою. звуки у морозному повітрі дуже швидко розносяться і лунають на далеку відстань. тому чути, що сплять все ж таки не всі – ось ворона каркнула, ось і сорока застрекотіла, а ось подала голос ще якась зимова пташка. а зовсім поряд цвірінькає синичка. на прогулянку я взяв трохи хліба і борошна, тому ж насиплю його пташкам, бо в зимовий час їм приходиться дуже скрутно і находити собі їжу на землі, вкритій сніговим покривалом, зовсім важко. ні, точно, сплять в зимовому лісі не всі. ось і чиїсь сліди на чистому снігу. хто ж тут бігав? скоріш усього, це заєць у своєму білому зимовому кожушку рятувався від зголоднілого сірого вовка або від рудої красуні – лисиці. сонце взимку ховається дуже рано, тому не треба баритися. мені пора поспішати додому, бо на капелюшках ялинок рожевіє сніг, а білі стрункі берізки самі стають рожевими та золотавими. ось спочатку блакитні, а потім фіолетові і сині тіні по снігу між мовчазних дерев. небо починає червоніти на заході, а зі сходу стрімко іде темрява, яка за лічені хвилини нагонить подорожнього і вимусить його поспішати до своєї домівки. вже можна побачити навіть тоненький серпок молодого місяця. вечоріє, становиться значно холодніше. а я повертаюсь додому, йдучи назад по своїх слідах, ще раз притоптуючи хрусткий сніг. і тільки-но я вийшов з лісу, обернувся, а ліс уже зовсім чорний на фоні синього снігового килима. на добраніч, тихий та привітливий зимовий ліс, вкритий прекрасним зимовим покривалом, ми ще побачимось!

Майже щоліта я їжджу до бабусі в село веселе. там у мене є приятель андрій. він мій ровесник і так само, як і я, приїжджає влітку до своєї бабусі з міста. андрій - веселий і добрий товариш, хоча й любить прихвастнуть, та й боязкуватий малість: один раз пішли ми з андрієм і іншими хлопцями в ліс. довго ходили, назбирали грибів, наїлися чорниці. день уже давно перевалив за обід, коли ми повернули додому. ідемо, різні цікаві випадки з життя один одному розповідаємо. а андрюшка що не скаже, виходить, що він самий сміливий, найшвидший, самий кмітливий. ми посміюємося тихенько, але не заперечуємо - нехай собі бовтає. але отут недалеко від краю лісу ми почули незрозумілий шум. загрозливий тупіт насувався прямо на нас, тріскотіли суки, і мені, якщо чесно, стало небагато не по собі. але. я подивився на місцевих хлопців і побачив, що їм ничуточки не страшно. андрій же, не втрачаючи ні секунди, незбагненним чином забрався в густі колючі кущі й тихо, з розширеними від страху очами, подавав нам звідти знаки. незабаром шум вийшов, і сільські хлопці прийнялися реготати, витягаючи андрюшку із чагарнику. виявляється, за пагорбом пролягала тропа, по якій сільська череда вертається додому. так ми, міські, злякалися звичайних корів, а андрій цим летом більше не хвастався. 2 варіант із приходом осіни починається грибна пора. по вихідним ми всією родиною сідаємо на електричку і їдемо в ліс. у кожного в руках більший кошик, а за спиною - рюкзак з їжею й теплими речами. у цю неділю асі було як звичайно. паровоз, що пихкає, привіз нас на станцію о шостій годині ранку. ми відправилися по стежці в глиб лісу, любуючись золотавим листям і радуючись тихій сонячній погоді. після недовгого привалу й сніданку почалося «грибне полювання». грибів виявилося сила-силенна: і сироїжки, і маслюки, і білі, і більші й зовсім малюсінькі, які є смачніше всього. ми так захопилися, що зовсім забули про необхідність запам'ятовувати дорогу, а коли спробували зорієнтуватися, зрозуміли, заблудилися. спочатку я дуже зрадів: от було б здорово заночувати в лісі! але мама швидко остудила мій запал, сказавши, що осінні ночі холодні, та й спати не на чому - спальники-те ми не взяли. тому було вирішено вибиратися. ми рушили навмання, голосно кричачи «агов! агов! ». на щастя, незабаром нам зустрілися інші грибники, які й вивели нас на станцію. додому ми повернулися утомлені, але з повними кошиками грибів. так, ця пригода запам'ятається мені надовго.