Твір-мініатюра "що потрібно людині для щастя? "

    у кожної людини воно різне. на мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям.              щастя - це відкривати незвідане. першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. а якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! чехословацькі мандрівники зігмунд і ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей африки, америки, азії, європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.              щастя - це відчувати красу рідної природи, як т. г. шевченко, п. г. тичина, і. с. нечуй-левицький, в. м. мабуть, велике щастя випало м. коцюбинському, коли він, мандруючи прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "тіні забутих предків".              бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. я часто запитую себе: чи була леся українка щасливою? адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими спостереженнями над природою відстоюють щастя людини.              а пейзажі у ранніх поезіях павла тичини і "мисливські усмішки" о. вишні!               глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. тому мені дуже подобаються з українських письменників м. чабанівський, а. малишко, д. панличко. їхні герої - великі правдолюби. але для щастя людніш цього замало. п. а. грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.              на мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді.  отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. 

Не будь як більшість - не підкорись злу, не варто забувати, ким був і хто ти є. не думай про погане, не помічай хулу, адже ти знаєш і сам - поганих людей не злічити. про часу не думай, швидко пролетить, один лише рік, і ти прийдеш додому.. але тільки - я прошу - на правильному шляху ти будь.. як ти був - спокійний і прямий. ти дорослий, ти не слухай негідників, і сам таким не стань, як не було б важко. адже чесний і сильний, ти смів зрештою - таким і будь таким, як був, не стане незатишно. знай - будинку чекаємо тебе і свято віримо ми, що будеш ти добрим, щирим солдатом. таким, що б міг стати опорою для країни . а для мене ти був і будеш милим братом! так будь сильніше в нелегкий цей термін, розумним і будь вірним, до слабким будь добрішим.. хоч армія, часом, страшний урок.. будь чесним, сильним ти. братику! ти зумієш! как-то так)

Невід’ємною складовою будь-якої культури є наявність орнаменту, який розміщують на одязі чи предметах широкого вжитку. Кожен народ, який має розвинену культуру – прагне сформувати власний національний одяг, який вирізнявся б з-поміж інших.

Українська нація, не зважаючи на століття окупації різними країнами, зуміла сформувати власну культуру, зберегти її ознаки та примножити. Особливе місце в українській культурі займає вишивка, яка розміщена на одязі - вишиванка.

Вишивку використовують в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Окрім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, передусім на рушниках та подушках.

Вишивка, як народне декоративне мистецтво своїм корінням сягає глибокої давнини і поєднує в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах. Передусім вишивання розвивалося, як творчість селян і мешканців передмість. Вишивки були відомі ще в II ст. до н.е. Вперше про вишивку на білій сорочці українців свідчать звістки ХІ-ХІІ ст. візантійських письменників.