5речень на тему "природа".щоб у кожному реченні були прикметники

Квіти у природі дуже гарні, яскравих кольорів. корови люблять травичку, бо вона має корисні речовини. метелики мають дуде гарне і різноманітне забарвлення. підсніжники мають білий, яскравий колір. вся природа має дуже різноманітний рослинний і тваринний світ.

Увійшовши до кімнати ізольди сократівни крізь маленькі, майже непомітні дверцята, відвідувач був би приголомше­ний ще на порозі. стіни кімнати щільно затуляли східні килими ручної роботи. яких візерунків тут тільки не було! око дивували й тішили різнокольорові жар-птиці. гнучкі діви в шароварах вигиналися в загадковому танку. дивовижні химерні створіння сходилися в ґерці, а над ними в бірюзовому небі пропливали екзотичні риби з хвостами й плавцями, як у павичів. на підлозі теж лежав килим, у ворсі якого нога тонула трохи не до коліна. по кутках кімнати стояли старовинні крісла з ви­тими поруччями у вигляді змій з роззявленими пащами, а на всю бічну стіну простяглася так звана посудна гірка, що від­далено нагадувала сучасний сервант. гірка ця була зі справж­ньої карельської берези, оздоблена пацьорками, і виблискувала дзеркальними задниками, в них відбивалися прим’якшені кольори музейного кришталю й порцеляни. посеред кімнати, як центр всього цього дива, стояв столик червоного дерева з крученими гнутими ніжками, які прикра­шало різьблення у вигляді виноградної лози. на столі тьмяніли два бронзові старовинні свічники у формі атлантів, котрі у своїх могутніх руках, які згодилися б для роботи вантажників на за­лізниці, тримали товсті свічки з воску вишневого кольору.

Старий майстер звів кам'яний будинок. став осторонь і милується. "завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. а в цей час біля будинку грався хлопчик. він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів. — для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором майстер. хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі. минуло багато років, хлопчик став дорослим чоловіком. життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею. прийшла старість. згадав старий чоловік своє рідне село на березі дніпра. захотілось йому побувати там. приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого чоловіка. — що ж ти залишив після себе? — питає у старого чоловіка один дід, — є в тебе син чи дочка? — немає у мене ні сина, ні дочки. — може, ти дуба посадив? — ні, не посадив я — може, ти поле випестував? — ні, не випестував я — так, мабуть, ти пісню склав? — ні, й пісні я не склав. — так хто ж ти такий? що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід. нічого не міг відповісти старий чоловік. згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. пішов до будинку. стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток хлопчикової ніжки. "ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий чоловік.— але цього ж мало, дуже не так треба було "