Привiт, климко! - привiт, дмитро! - ти менi не повiришь! - що трапалилося? - климко, ти навiть уявити не можешь! - та кажи вже! - я мабуть закохався! - тобто, закохався? у кого? у маринку? - нi, ти що! вона ж страшна, як життя моэ. у катерину. - дмитро, ти мене лякаэшь! щого рабтом, ти закохався у катерину? вона ж не для тебе! у неї є все! і багаті мамо й тато, і машина, і власний дім і навіть… хлопець. - то й що? я же не буду її забирати собі! і що, що в неї є все? як говориться "серцю не прикажешь"! може вона взаголі не кохає свого хлопця! - дмитро, ти з дубу рухнув чи як? ! як така как вона не буде любити такого як він? він красивий, гарний, сильний хлопець. а катерина добра і честна дівчинка. та й узаголи: вони ніби " зроблені" один до одного. а ти? ти думаєш, що вона якись чином передумає та тебе покохає? - а я вірю у чудеса! - та що с тобою сьогодні таке? твоя так звана "любовь" вже скоро пройде, а ти справді найдешь собі дівчину. от, наприклад, мирослава, як вона тобі? - ні, вона не така, як катерина. - ну, то ясна річь. а як тобі олена? - ні, климко. у олені зелені очи, а в катерині сині, глубоки, яскраві - навіть не знаю що й сказати тобі, дмитро, навіть не знаю…та не така як катерина, у тієй не такі очі… - ти просто не разумієш мене! ти же нікого не кохаєшь! був би на мойому місці, то поняв би, як я сильно кохаю катерину! далі якось сам. я не можу більше. прости. і за знаки препинання соррі.