Перепишіть, розкриваючи дужки і, де треба, вставляючи дефіс. і. 1. тихо(тихо) по землі ходить мир — щоденний, звичний (і.жиленко.) 2. мій синочок синьо(окий)в колисці усміхається мені. (в.сосюра.) 3. пильнуйте, люди добрі й щирі, не спіть, учені і женці! чатують нас людино (звірі) з страхіттям атомним в руці. (в.симоненко.) 4. ніхто свого щастя (долі) не вгадає. (м.стельмах.) 5. страшно безсило (малим) чути себе перед мертю, але страшніше, коли ні за що вмерти! (б.олійник.) і ревуть паро (плави), гудуть паро (вози), і аеро (плани) прокреслюють слід. (в.стус.) 7. замерехтіло між двох світів щось невпізнанно (знане (в.стус.) 8. не знав, не знав звіздар гостро (бородий), що в антисвіті є антизірки, що у народах є антинароди, що у століттях є антивіки. (л.костенко.) іі. 1. заходило сонце, мінялося барвами небо — то жовто (гарячими), то густо (червоними), то просинюватими. (григір тютюнник.) 2. червоно (боким) яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий. (м.рильський.) 3. над водою пропливало легеньке біло (сніжне) павутиння. (ю.збанацький.) 4. небом котилися сірі з білим хмари, вряди (годи) вигулькувало сонце. (вал. шевчук.) 5. в'яже осінь ліси перевеслами бурштиново (коралово) жовтими. (н.забіла.) 6. чудовий килим опалого листя осики то спалахує криваво (червоним) і малиновим кольором, то вилискує ніжно (рожевим), світло (жовтим), оранжевим. (ю.збанацький.) 7. вітер жене стернею блякле перекоти (поле). (о.гончар.) 8. тільки рясним верхо (віттям) шептала вічно (зелена) сосна. (леся українка.)