Як інакше можно назвати: жовте осінне листя, сиве волося бабусі, м`яке і блискуче волосся дитини, сині очі мами.

1)пожовкле листя 2)сивина 3)волосся молодої людини 4)блакитні очі

весна, запахло свіжістю. нарешті зійшли холодні сніги, тварини просинаються із своєї довгої зимової сплячки. ось-ось скоро зацвітуть дерева, прилетять з далекого вирію птахи. якби мене спитали яку я пору року люблю? звісно відповіла що весну.весна, по-моєму найчудовіша пора  року! усе навколо пробуджується до нового життя, з'являється молода травичка.

я люблю спостерігати за природою навесні, люблю дивитися, як усе навкруги оновлюється.

      весна- це оновлення в житті, саме за це я люблю її.

Казка про частини мовиодного разу частини мови — діти одної матері — зав'язали суперечку. вони ніяк не могли з'ясувати, хто з них найважливіший. іменник поважно і гордовито промовив: —годі вам хвалитися! скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері мові? безумовно, що я. без мене ніхто не мав би імені. я назви всім істотам, предметам, подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, два числа, три роди і чотири від міни. і в реченні можу виступати будь-яким його перебив прикметник: —гов, іменнику! я маю таке саме право. , здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. візьмемо, на приклад, речення: «надійшла весна». воно бідне й просте. а запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно гарне: «надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». візьми в тямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. у ре­ченні виступаю означенням і присудком.у розмову вступив числівник, що збирався якраз іти до каси: —от сидіть тихо. без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. ану, спробуйте без мене купити в крамниці-бубликів, цукерок чи ще щось. серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. у сполученні з іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.слухав це займенник, і йому урвався терпець: —не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. але скажіть мені, хто вас за­мінює, як іноді вас немає в реченні? от тоді я заступаю і тебе, іменнику, і тебе, при­кметнику, і тебе, числівнику, вказую на особи і предмети, на їх кількість та ознаки. з моєю присвоюють собі значення особи багато істот і неістот. а як про всіх вас запитати в реченні без мене? хіба я так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення і додатка? —то все байки,— озвалося дієслово.— ви разом ледарі. без мене ви тільки байдики б'єте, лежите на місці, як гнилі колоди. я є тим механізмом, що вас усіх за пускає в дію. от, наприклад, іменник завод. чи знаєте без мене, що він робить або що з ним діється? ні. а мої три часи в однині і множині, думаєте, не мають великої вартості? хто знає, чи була б нині написана історія, коли б не мій минулий час. окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтраш­нього життя. у реченні також виступаю головним і другорядним членом.прислівник, що весь час крутився біля дієсловав, і собі взяв слово: —дерете носа, не знати чому. хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. а я не з тих! себе викривляти в різних відмінках, числах і родах не ! от ще тримаюсь дієслова, і з прикметником я трохи родичаюсь. у реченні можу бути лише обставиною.—отак, брате! — вигукнув прийменник.— я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. яким народився, таким буду назавше. то лише слабкодухі, такі, як іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово„змінюють своє обличчя. правда, я роблю їм послугу. пояснюючи їх або зв'язуючи, я уточнюю думку з реченні. подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «учень і школи». а покличте мене, і стане зрозуміло: йде він до школи чи зі школи.—і нащо піднімати стільки галасу? — стиснув плечима сполучник, що проходжав-ся поміж усіма.— я не себе змінити так само, як прислівник і прийменник. зарубайте собі на носі, що я вас усіх з'єдную і без мене не одне з вас ходило б, як загублене телятко.— а чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити? — відстоювала себе частка.— я дієслову утворити форми умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.—гай, гай, які часи тепер настали,— сказав засмучений вигук.— діти одної ма­тері не можуть погодитися. ох, коли б я вмів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. а то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.почувши суперечку між дітьми, до хати увійшла усміхнена і по-святковому прибрана їх рідка мати мова.—не сваріться, мої любі діти. кожен з вас мені потрібний і важливий. коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна і мила людям у піснях, у розповідях, у розмові й на письмі. хай віднині панують між вами дружба і згода.усі частини  мови взялися за руки і в один голос пообіцяли: —у дружбі і злагоді будем здорові і щастя нашій матері мові.