Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. ковток прозорої джерелиці, із-цілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спе-котливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам. здавна в народі кажуть: яка криниця - такий і господар, який поріг - така й господиня. у цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. і особливо це стосується криниць - цих найевятіших місць. як тут не згадати прекрасний народний звичай. майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. над колодязями зводили всіляких форм дашки. вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою. з особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. кому доводилося бувати на прикарпатті, той переконався в багатстві форм опорядження колодязів. біля кожного обійстя, немов маленькі диво-му-зейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба. на фронгончиках - різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками… а яка криниця без зелені? традиційно обіч них висаджують калину. це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. з ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. у дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже вузький з природного каменю пїшник, стоятиме чепурненька лавка, відерце й полив’яний кухоль. криниця у нашому місті. це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. вода із семи криниць. це не лише поетичне порівняння, художній прийом, але й глибока народна пошана до живих джерел.