Фонетичный розбир слов трьох .сьогодни.

тр'ох с'огодн'і. $$)$$)$$$$$$)

Наша сім*я завжди дотримується здорового способу життя. ми всі дбаємо про своє здоровя. ми завжди  робимо ранкову зарядку, багато часу проводимо на свіжому повітрі, не маємо шкідливих звичок. але всім відомо, що для повноцінного здоров*я цього замало. людині потрібно вживати багато вітамінів, які організмові сил боротися із хворобами. в нашій сім*ї ми найбільше любимо вживати цитрусові. адже в них, як відомо, міститься багато вітаміну с. кожен раз, коли ми п*ємо чай, в чашку обов*язково кидається скибочка лимону. чай стає не тільки смачнішим, але й набагато кориснішим. ще вся наша сім*я обожнює їсти апельсини. великі, круглі, немов м8ячики, вони такі смачні всередині. трапляється, що апельсинка кисла, буває, що солодка. але від того вона не стає менш смачною, чи менш корисною. з них ми часто вичавлюємо сік, який теж із задоволенням п*ємо. ну а найбільше ми всі обожнюємо мандаринки, ці символи нового року. маленькі, жовті або оранжеві, вони такі смачні, такі неповторні!   я б радив кожній родині вживати побільше цитрусових. адже вони не лише дуже приємні на смак, вони ще й неймовірно смачнющі!

Горіх і каштан на краю лісу росли горіх і каштан. одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий.  - звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх.  - це цвіт, - гордо відповів каштан. – в тебе такого не буде.  горіх зітхнув.- о-о! який чудовий в каштана цвіт!   то діти завітали до лісу і милувались каштаном. на горіха ніхто й не глянув.як каштан відцвів, горіх зацвів. його цвіт був дуже скромний. каштан глянув і відвернувся: «аж соромно рости поряд. що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг? »пройшов на обох деревах з’явились зелені плоди. згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. ті зривались з гілок, падали на землю. каштан сміявся: - дивись! моїх не чіпають. бояться.  подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. дійсно страшно. глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.наступила осінь. почали плоди обпадати. зелена шкурка на них лопалась. нападало їх так багато, що землю вкрили. глянув каштан вниз, і каже з погордою: - ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.горіх і собі глянув… а там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи.  зітхнув горіх і промовчав.- ой! які гарні каштанчики! – раптом почули.це знову були діти. вони похапцем збирали каштани.- ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.- ой! правда! я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей.  - і я! і я! – загукала малеча.  вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.- тату! а що ж буде з ними? - запитав хтось.  - та, напевне, дикі свині з’їдять.  жаль стало горіху каштана. хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. тепер від сорому…