Якось, зовсім випадково, мені на очі потрапила репродукція картини Олександра Мурашка під назвою «Дівчина в червоному капелюсі». Вана з першого погляду привабила мене незвичайною технікою малювання та витонченою майстерністю митця. Ця картина була написана широким і густим мазком, але в то й же час усі деталі на ній відрізняються соковитістю і впевненістю. А контраст яскравого червоного кольору капелюха і темних відтінків заднього плану картини створює живописний дзвінкий акцент. Саме сміливі зіставлення цих кольорів, інтенсивність червоних тонів, які врівноважують і приглушують глибокі і м’які чорні очі дівчини, вразили найбільш усього в цій картині.
Якщо навіть не придивлятися до картини, перш за все впадає в очі червоний капелюх, який яскравою плямою виділяється на чорному фоні і контрастує з темним вбранням. Цей капелюх приваблює увагу і до обличчя дівчини, яке світиться глибоким спокоєм та зосередженням. Дівчина у червоному капелюсі дуже схожа на макову квітку на фоні темного українського поля. Енергія червоного кольору вигідно підкреслює молодість та красу дівчини, якій, скоріш за все, було близько вісімнадцяти років у той час, коли вона позувала художникові. Її обличчя не по віку серйозне і декілька розгублене, а чорні очі приваблюють погляд глядачів.
Вже пізніше мені довелося узнати, що Олександр Мурашко – видатний український митець кінця XIX – початку XX століття. Він народився в Києві, дитинство його пройшло на Чернігівщині, а творчістю Мурашко займався, подорожуючи по всьому світу. Весь час він експериментував с різними техніками малювання і більшість з них добре засвоїв. Своїм нащадкам художник залишив багато картин, які сьогодні можна побачити як в музеях та картинних галереях нашої країни, так і в приватних колекціях українських і іноземних цінителів живопису. Картину «Дівчина у червоному капелюсі» Мурашко написав у Парижі.
Объяснение:
Нашу рідну землю, що нарешті здобула свою незалежність і будує державу, ми, молоде покоління, маємо берегти й любити, як писав В. Сосюра:
Любіть
Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Слід зробити все, щоб примножити багатства й красу рідної землі, працювати для зростання добробуту своєї Вітчизни.
Сьогодні Україна починає утверджуватися серед цивілізованих країн Європи. Я переконаний, що вона стане на одному рівні з цими країнами, що наш народ нарешті здобуде омріяне щастя і добробут.
Так хочеться, щоб рівень життя нашого народу дорівнював рівневі розвитку української культури, літератури. Тут ми маємо найбільший скарб. Наші митці, будучи справжніми синами й дочками України, уславлювали
рідну мову, у якій відобразилась уся історія народу, все його життя.
Силу й натхнення письменники й поети завжди черпали в українського народу, у якого вони не переставали вчитися:
… Нема мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина.
Це – праця, це – натхнення, це – людина.
Отже, народ наш на диво богатирський, самобутній, талановитий. Земля наша прекрасна, пісня чарівна, і доля народу буде щасливою.
Нашій незалежній Україні нещодавно виповнилося всього десять років. Вік недовгий. Славні предки залишили нам у спадок головне – це велике прагнення бути вільними.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос: