Твір опис неживого ! не ! треба . 80 ів

(нова сумка) вчора я купила соби сумку. вона чорна с зеленими замками. сумка велика та вмиська.

художник василь береговець жив у просторій міській квартирі, але часто сумував за далекою хатою, в якій народився.

далека батьківська домі нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду. у тій оселі давно живуть чужі люди, які вважають домівку своєю. 

заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. а навесні вона оживала. коли розтавали сніги, зеленими шпичаками найпершими пробивалися півники. викидала зелене пагіння ружа, з-під землі п'явся любисток. весна ніби прагнула прикрасити хатину, щоб людям у ній було веселіше.

  а коли з теплого вирію прилітали ластівки й поселялися в гніздах під стріхою, хата озивалася заливчастим щебетом. бо ж відколи вона стоїть на цьому пагорбі, стільки над нею співають ластівки.

змалку василька обступали білі стіни, на яких висіли вишиті маминими руками рушники. у кутку піч, на печі часто сушилися жито, пшениця, просо. василько любив спати на теплому зерні, особливо після того, як набігається взимку, катаючись по кризі.

усе в тому домі здавалося звичним і рідним. на покуті стіл, застелений скатертиною. над ним фотографії всього роду і намальовані художником картини. у світлиці було тепло й затишно навіть узимку, коли наставали холоди. 

Гей, василю, привіт! -привіт, сашко. -ой, як же ж ти виріс за це літо, як змінився. а ну, розповідай давай, як провів ці три місяці? -о, ти не повіриш, але провів я їх просто неймовірно. відпочивав у бабусі в селі, ходив в ліс з дідом на -на полювання? от же ж заздрю я тобі, василю. завжди мріяв побувати на полюванні. -ну то чого ж мовчав? давай я наступного літа домовлюся з батьками, і ти разом з нами до села поїдеш.  -ой, яка гарна ідея! але, напевно, мої батьки не зрозуміють.  -не переймайся, мої батьки поговорять з ними щодо цього. -ну то добре. велике і. ну все, я побіг на урок. до зустрічі! -до зустрічі, сашко!