Іть написати твір опис.рідна мати моя.за планом. 1.хто ця людина? 2.що найперше впадає увічі її зовнішньості? 3.зріст, постава. 4.риси обличчя. 5.волосся, зачіска. 6.одяг. 7.загальне враження.

  от і виросла їм на втіху. та що ж то за дівка була! висока, прямесенька, як стрілочка, чорненька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, а між ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані. коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопілочка заграє стиха, що тільки б її й слухав; а як усміхнеться та очицями поведе, а сама зачервоніється, так от неначе шовковою хусткою обітре смачнії уста. коси в неї, як смоль, чорні та довгі-довгі, аж за коліно; у празник або хоч і в недільку так гарно їх повбира, дрібушка за дрібушку, та все сама собі запліта; та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вінком, та заквітча квітками, кінці у ленти аж геть порозпуска; усі груди так і обнизані добрим намистом з червонцями, так що разків двадцять буде, коли не більш, а на шиї та й шия ж білесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана. поверх такої-то шиї на чорній бархатці і у кольці зверху камінець червоненький так і сяє     сорочка на ній білесенька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. запаска шовкова, хусточка з пояса мережована і з вишитими орлами панчішки сині, суконні і червоні черевички. от така як вийде, та що і твоя панночка.

ми не раз задумувались над тим, а що ж таке порядність у 21 столітті. в нашому розумінні порядністю називається чесність, яка тісно межує з дотриманням прийнятих у суспільстві норм. величезний вплив на закладення етичних норм в нашому житті роблять наші рідні, не потрібно забувати також і про друзів, які теж мають неабиякий вплив на нас. але найголовніше полягає в тому, що людина сама може обирати собі життя,шлях розвитку. напевно справжня порядність полягає в тому, щоб жити своїм розумом, прислухатися до своїх думок.

образ юрка.

·                                      «він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб » «і хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»

·                                      «він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які спочатку юркові її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»

·                                      «це я набрехав, щоб побачити, чи ти »

·                                      «знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював юрка»

·                                      «він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. він ішов і пританцьовував»

·                                      «про себе юрко погрожував тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»

·                                      «після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не захотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».

·                                      «а поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла »

  образ тосі.

·                                      «вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а ві»

·                                      «а вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що юрко нічого не зловив. якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».

·                                      «вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».

·                                      « бо вони повмирають без води».

·                                      «у її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».

·                                      «вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».

·                                      «спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».

·                                      «дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».

·                                      «вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».

·                                      «і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».