Іть мені з твором тема якого є такою: моя майбутня професія косметолог(або візажист) . (дякую)!

Бути приваблевим і вродливим хочеться кожному. от тільки краса – поняття відносне. у кожної людини є свій потенціал краси. розкрити його, а точніше, знайти і підкреслити родзинку в людині, , звичайно, професійний візажист-стиліст.ця професія дає можливість відкрити власну справу.цей фах схожий на професію скульптора або художника: для успіху потрібні талан, наполеглива праця і звичайно якісна спеціальга базова освіта. професійний візаж - один з секретів жіночої краси. це безпрограшний спосіб виглядати ефектно і спокусливо в будь- якому віці, з будь-якою зовнішністю! око художника дозволяє знайти "родзинку" в обличчі кожної жінки, а найбагатші можливості сучасного візажу дозволяють виявити її шарм і індивідуальність. візаж - це мистецтво. мистецтво, яке полягає не тільки в правильному виборі засобів декоративної косметики та вмілому нанесенні макіяжу, але й у вмінні з їх створити єдиний образ людини, гармонійно що включає в себе і зачіску, і одяг, і навіть характер. головне завдання візажу - знайти найбільш привабливі риси і зробити на них акцент, замаскувавши або обігравши у виграшному світлі недоліки. причому в результаті має вийти не просто картинка з правильними рисами, а жінка, нестримно притягує своєю індивідуальністю. не впевнена шо підійде((

ще змалку мене привчали поважати звичайну паляницю. чому? я вважаю, паляниця — це витвір тяжкої праці багатьох людей. навіть у маленькому її шматочку — частинка крові, поту, думки агрономів, колгоспників, шоферів, пекарів, продавців та інших. 

ось чому хліб, паляниця — це наше найдорожче багатство. поважати паляницю — це поважати тих, хто приймав участь у її виробництві. але ж є ще одна причина того, що хліб (паляниця) вважається найдорожчим багатством: він — символ добробуту, достатку людського життя. є хліб — є життя, немає хліба — немає життя, є тільки існування. багато зусиль для того, щоб життя сучасної людини було повноцінним, хлібороби. ось чому хліб та велична хліборобська душа увічнені в творах українських поетів і письменників. 

ак, у вірші «за сонцем хмаронька пливе…» т. шевченко поетично змалював захід сонця. хмаринка, море неначе оживають і сприймаються, як живі люди. та­кий прийом називається персоніфікацією, і автор доцільно використовує його, створюючи дивовижну картину природи:

за сонцем хмаронька пливе,

червоні поли розстилає

і сонце спатоньки зове

у синє море…

зміну дня і ночі змальовано як боротьбу добрих і злих сил, і тому звичайне природне явище сприймається, як казкове.

як відомо, увечері завжди з’являється туман, який у вірші т. шевченка уособ­лює собою злу й ворожу силу. таке споглядання викликає у ліричного героя пе­чаль. хоча насправді сумні думки поета викликані проблемами життя, від яких не може відволікти навіть краса природи.

в іншому вірші, «садок вишневий коло хати», поет зображає типову картину. теплий весняний вечір, цвітуть вишневі садки, гудуть хрущі, сім’я зібралася вдо­ма на пізню вечерю після важкого трудового дня. втомлена мати заснула, при­сипляючи маленьких дітей. і не спить лише соловейко, даруючи всьому живому свою пісню.

неначебто ідилічна картинка. та плугатарі, що йдуть з плугами, втомлена мати, дівчата, що йдуть з поля, нагадують про реальне життя, яке насправді не таке красиве.

у віршах, присвячених природі, т. шевченко виступає як тонкий лірик і лю­дина, що любить свій рідний край.