Твір добре щире серце небуває ніколи горде

Добре серце має коротку пам’ять як відносно своїх благодіянь, так і у відношенні нанесених йому образ. Велике, шляхетне серце прощає необдумані дії, слова, викликані недосконалістю людської натури. Добро повноцінно, коли хто-небудь переймається реальними турботами, стражданнями й радостями своїх близьких. Добро повноцінно, коли людиною рухає не абстрактна ідея добра* а живі почуття любові, жалю, симпатії, безкорислива радість спілкування Російський історик Ключевский говорив, що добрим він може назвати тільки ту людину, що не тільки не робить зла, але й не може його робити Для доброго серця характерна мудрість. Злої мудрості не буває. Мудрість доброго серця – у великодушності, милосерді, терпінні, надії й вірі. Віддаючи перевагу радості інших, добре серце знаходить задоволення не в почутті власного достоїнства, а в любові до ближнього. Якщо людина пишається своєю чуйністю, щиросердечним розташуванням до людей, прагненням робити добро іншим, основним мотивом його діянь є користь, що несумісно з поняттям щирого, безкорисливого добра

Людське життя... Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Люди, їх мільйони... усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у цій пісні «червоне - то любов, а чорне - то журба»... (Пісня стихає.)

Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.

Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть».

Прекрасні слова, правда? І як хотілося б кожному з нас, щоб і життя наше було таким же прекрасним. Але як цього досягти? Тому тема нашої сьогоднішньої зустрічі «Життя - це мить, зумій його прожити». Ми повинні з'ясувати такі питання: для чого людина живе на землі? Що зробити для того, щоб життя наше було прекрасним?

Щоб у нас вийшла цікава розмова, мені потрібна буде ваша до ваша активність, щирість, відвертість.

Підлітковій вік - особлива пора людського життя, коли ти вже торкнувся притягальної сили землі, а легенькі крила дитинства ще піднімають тебе в небо, де живе казка, де панує мрія. Як часто ми - дорослі, ваші вчителі, батьки, не розуміємо вас, не розуміємо, які емоції охоплюють чисте поле ваших уявних подвигів, як тривожно б'ється серце в кожного з вас у передчутті нового (майже дорослого) світосприйняття.

І тому інколи дивимось на легкий вибух непокори, суперечок, неслухняності як на загрозу власного розуміння добропорядності й чеснот, котрі, на нашу думку, повинні збігатися з нашими критеріями «позитивної поведінки в суспільстві».

Юність - це пік вашого життя. Зараз ви робите найвеличніше своє відкриття - відкриваєте самих себе. А відкриття самого себе - найпрекрасніше, що може відчути людина. У цих пошуках глибокий зміст: кожний може розкрити свої реальні, досі незнані можливості. Щоб виявити та використати їх, щоб знайти себе, треба себе пізнати, тобто вивчити та зуміти оцінити. А це й дасть можливість будувати, творити своє «Я».

Вдумаймось у слова Леонардо да Вінчі: «Пам'ятай! Життя є дар, великий дар, і той, хто його не цінує, цього дарунка не заслуговує».

Звичайно, нікому не дано з цілковитою точністю визначити своє майбутнє. Та все ж кожному під силу намітити власний шлях самотворення, кожному слід знати, що він спроможний підсилити в собі, а що відкинути чи хоча би пом'якшити.

Щодня перед кожним із вас постають запитання: хто я? Навіщо я прийшов у цей світ? Куди йде моє життя? Що залишу після себе? Чи хтось колись про мене згадає? Здається, це прості запитання, але дати відповідь на них стає все важче й важче.

Життя - це ваша таємниця, проте ви повинні реалізувати себе, свої можливості, свою суть, пройшовши всі етапи, запрограмовані його віковими особливостями: людина повинна пройти молодість, зрілість, залишити спадщину, тобто посадити дерево, збудувати дім, виростити дитину.

Объяснение:

Дорогі юннати! Їдучи на побачення з природою - відмовився назавжди від бажання зірвати невідому вам рослину. Пам'ятайте, що вона може виявитися рідкісним видом, а можливо останнім. Навчіться, друзі самі, й порадьте своєму товаришеві милуватися рослинами не в букеті чи гербарії, а в природі, не завдаючи їм ніякої шкоди. Кожна збережена квітка, шановні юннати, це - десятки й сотні насінин з яких виростуть на радість усім нові рослини. Опинившись: у лісі, полі, на лузі, завжди будьте вдячними гостями. Рухайтеся окремими групами повільно і без особливого галасу, розмовляйте тільки в разі необхідності співголова або пошепки. Намагайтеся не робити різких жестів і стрімких рухів, бо цим ви можете налякати пташку чи звіра за яким зібралися по гати. Друзі, пам'ятайте, що тільки велике терпіння і витримка до вам відкрити цікаве в житті тварин.