Чи любишь ти читати книжки? чому? напиши про це текст-міркування 5-7 речень

я  дуже люблю читати книжки.чому? тому що книга є найкращим порадником для всіх.недарма в народі кажуть: "хто багато читає,той багато знає","книга вчить, як на світі жить","з книгою жити - з добром дружити".

книги відкривають нам світ, уявити минуле, зазирнути в майбутнє.той, хто багато читає, краще мислить, вміє правильно висловлювати свою думку.

отож,шануймо,бережімо,читаймо книжки,бо в них зберігається мудрість багатьох поколінь.

Під час канікул я відпочивав у дідуся на селі. одного разу, гуляючи з друзями по лісі, я знайшов на узліссі маленького лисеняти. він був дуже кумедний. у нього був пухнастий хвостик і насторожені вушка. олеся взяла тремтячий клубочок на руки, погладила, і він позіхнув, як кошеня.будинки лисеня, швидко перебираючи лапками, забився в кут. коли принесли блюдечко з молоком і присунули його до лисенка, він спочатку обережно принюхався, а потім став над блюдцем, вигнув спину і загородив його від усіх. лисеня з тривогою дивився на нас, немов побоювався, що хтось може зачепити його молоко.він ще раз скоса глянув на всіх присутніх і почав хлебтати з блюдця. язик у нього був довгий і гострий, з якимось дивним гачком на кінці.пив він акуратно, як кошеня, але похапцем, як цуцик. лисеня, напевно, дуже зголоднів, тому що всім своїм виглядом висловлював задоволення: з-під вусів, здавалося, з’явилася усмішка, очі солодко примружується, а маленькі передні лапки  втемних рукавичках тремтіли.наш лісової гість був невеликого зросту, як кошеня. лапки здавалися сильними, але тулуб було щупленька і маленьким.велика голова з гостренькі носом, пустотливі, круглі, як гудзики, очі і рухливий кінчик носа робили лисеняти дуже смішним.шерсткою у нього була сірувато-жовтого кольору з темними , а шия, щоки іживіт – білі. лисеня пробув у нас тільки до наступного ранку, тому що всю ніч сильно скиглив, напевно, шукав маму. вранці він став сумним, і ми вирішили віднести його туди, де знайшли. зараз дуже приємно згадувати цю цікаву зустріч з маленьким лісовим іншому. 

Під час канікул я відпочивав у дідуся в селі. одного разу, гуляючи з друзями по лісу, я знайшов на галявині маленьке лисеня. він був дуже забавний. у нього був пухнастий хвостик і насторожені вушка.  олеся узяла тремтячий клубочок на руки, погладила, і він позіхнув, як котеня.  удома лисеня, швидко перебираючи лапками, забилося в кут. коли принесли блюдечко з молоком і присунули його до лисеняти, він спочатку обережно принюхався, а потім став над блюдцем, вигнув спину і загородив його від усіх. лисеня з тривогою дивилося на нас, немов побоювалося, що хтось може торкнути його молока.  він ще раз скоса поглянув на усіх присутніх і почав хлебтати з блюдця. мова у нього була довга і гостра, з якимсь дивним гачком на кінці.  пив він акуратно, як котеня, але квапливо, як цуценя.  лисеня напевно дуже зголодніло, тому що усім своїм видом виражав задоволення: з-під вусів, здавалося, з'явилася посмішка, очі солодко примружувалися, а маленькі передні лапки  у  темних рукавичках тремтіли.  наш лісовий гість був невеликого зросту, як котеня. лапки здавалися сильними, але тулуб був щупленьким і маленьким.  велика голова з гостреньким носом, пустотливі, круглі, як гудзики, очі і рухливий кінчик носа робили лисеня дуже смішним.  шерстка у нього була сірувато-жовтого кольору з темними розлученнями, а шия, щоки і  живіт -- білі.  лисеня пробуло у нас тільки до наступного ранку, тому що всю ніч сильно скиглив, напевно, шукав маму. уранці він став сумним, і ми вирішили віднести його туди, де знайшли. зараз дуже приємно згадувати цю цікаву зустріч з маленьким лісовим другом.