Чим ти займаєшся у вільний час? текст-розповідь 5-7речень

Кажуть: «Умієш працювати — вмій і відпочивати». Я намагаюся витрачати вільний час не просто на задоволення, а й на щось корисне.

Я приходжу зі школи, роблю домашні завдання, а потім іду грати з друзями у футбол або до спортивної секції — я серйозно займаюся альпінізмом і тенісом. Коли повертаюся додому, зазвичай маю вільний час. Допомагаю мамі вимити посуд або батькові — щось відремонтувати в домі (чи ми йдемо до гаражу щось полагодити в машині). Потім ми граємо в різні ігри — шашки, шахи, нарди. Крім того, я дуже люблю читати.

Мабуть, це питання слід пов'язати з отим нічним питанням дорослих на кшталт «Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?» або «Ким мрієш бути?». 
У молодших класах, коли мене діставало це питання, я відповідав, що моя мрія — бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. 
Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився з усіма своїми друзями. Спочатку ходив «півнем», високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. 
Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. 
Мій батько — посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає гак багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не замовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. 
Я так хочу бути таким, як батько, — щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. 
А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.

Каким я был первоклассником? Мама привела меня в школу. Все ребята были мне незнакомы. Я почти сразу начал учиться хорошо и даже можно сказать отлично. Мне было 7лет. Я был неумелым, не знал, что такое школьная дисциплина. Я не умел правильно вести себя в коллективе. Я был маленьким, глупеньким и ничего не понимал в учёбе. Ведь и лет мне было не так много! Всего 7. Когда я пошёл в первый класс, нас встретила наша учительница. Я принёс букет цветов. На первом уроке мы рисовали, писали, говорили. В первом классе я был весёлый, добрый. Любил играть с друзьями и ходить в школу. Мне нравились все уроки. В первом классе я был отличником. И любил все предметы. Я пришёл в школу первого сентября на линейку. И весь учебный год я старался, выводил каждую букву. А по математике красиво писал цифры и учился считать.