Как переводится слово гава на язык

Глава на украинском - розділ

Гава-ворона
глава-розділ

Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.

Перша задокументована згадка про михайлівський золотоверхий собор зустрічається в літопису, де розповідається, як князь святополк изяславич, онук ярослава мудрого, 11 липня 1106 року поряд з монастирем св. дмитра та церквою св. петра започаткував будівництво нового кам'яного храму на честь святого архістратига михайла. припускається, що монастир дмитра був збудований батьком святополка, ізяславом (у християнстві дмитром). до 1093 року це була невелика дерев'яна михайлівська церква при монастирі, відкриття якого приписують митрополитові київському михайлу. дата заснування монастиря - приблизно 988 рік. лише після того, як на київському престолі опинився святополк ii ізяславич, замість дерев'яної церкви збудували кам'яну.золотоверхим михайлівський собор назвали тому, що в той час це була єдина церква в києві із куполом. всередині золотоверхий михайлівський собор був оздоблений мармуром, мозаїкою, тут перебували дорогоцінні ікони. в 1103 році в київ з константинополя (царгороду) були передані мощі святої великомучениці варвари, які потім були передані в михайлівський монастир і стали його головною святинею. перед знищенням михайлівського монастиря в роки радянської влади, мощі були передані владимирському собору, де спочивають і понині. коли 16 квітня 1114 року князь святополк помер, його поховали у зведеному їм храмі.михайлівський собор постраждав під час навали татаро-монгольських завойовників в 1240 році, він був розграбований і частково зруйнований хана батия.минали сторіччя, територія михайлівського монастиря розширювалася. найбільші зміни відбулися протягом 17-18 століть. великий внесок у розвиток та поліпшення михайлівського монастиря в києві в різний час внесли українські гетьмани. богдан хмельницький в 1718 році своїми коштами обновив позолоту на центральному куполі храму, гетьман скоропадський облаштував новий іконостас, а іван мазепа пожертвував монастирю панікадило та срібну скринькудля мощів святої варвари.після об'єднання україни з московией золотоверхий михайлівський монастир втратив значну частину володінь, які залишилися на території річі посполитої. замість того в розпорядження монастиря поступили великі ділянки земель, розташованих на лівобережній україні. володіння михайлівського монастиря розширювалися не тільки за рахунок милостивих дарувань гетьманів і козацьких старшин, але й шляхом купівлі за власні монастирські кошти.на початку 17 століття був проведений ряд робіт з перебудови храму, у результаті чого він ледве не розколовся навпіл. наступним етапом у житті михайлівського собору став 1746 рік, коли кількість куполів було збільшено до семи. незважаючи на те, що в 1800 році михайлівський монастир у києві став резиденцією вікаріїв, споруди перебували в жалюгідному стані. у зв'язку із цим, протягом усього 19 століття велися активні роботи з ремонту монастирських будов і храму в "благоліпний вид".у той час, при кожному великому монастирі були приміщення для розміщення прочан, так звані странноприїмні будинки. це були первістки нинішніх готелів. при михайлівському золотоверхому монастирі існувало кілька старих дерев'яних гостьових будиночків. після 1847 року під керівництвом настоятеля монастиря преосвященного аполинарія був вибудуваний двоповерховий дерев'яний готельний корпус, а також були зібрані кошти для будівництва кам'яного будинку. під час перебування преосвященного аполинария на посаді настоятеля були вперше і куполи на трапезній церкві. ремонт центрального храму обійшовся в 30 тисяч карбованців. частина витрат була покрита за рахунок монастиря, але основну частку становили пожертви.особливу популярність михайлівський золотоверхий собор придбав завдяки прекрасним фрескам та мозаїкам. думки мистецтвознавців сходяться на тому, що це новий етап розвитку церковного живопису прадавньої русі. мозаїки михайлівського собору називають "мерехтливими". засновником цієї нової мальовничої школи вважають ченця києво-печерського монастиря алипія, про майстерність якого складали легенди. у деяких місцях на стінах були нанесені графіті - видряпані написи, подібні графіті софіївського собору.з приходом на україну радянської влади майно михайлівського монастиря, починаючи з 1919 року, піддалося націоналізації, а в 1935 році почалося руйнування монастиря. частина фресок і фрагменти мо