Іть твір про хату і василька де взяти

Василько був найстарший у сім'ї Якима. У Святий вечір його непокоїло те, що батько сидів на підлозі, схиливши голову. Хлопчик знав причину — батько нездужав і грошей не було викупити у шевця мамині чоботи. Та ось "щасливий" випадок, здавалося б, врятував становище. Якомусь чоловікові сподобалася ялинка, що росла в їхньому садочку. Він хотів її купити для панських дітей. Коли Василько це почув, у нього на "очі набігли сльози. Адже ялинка була для нього маленькою радістю і втіхою. Він намагався заперечити, але побачив у очах батька невимовний смуток. Як не боляче було Василькові віддавати ялинку, але перемогла любов до батьків і розуміння становища: батько хворий, сім'я бідує

Хлопчик має добре серце. Це виявляється й у ставленні до ялинки як до живої істоти. Коли її рубали, то Василькові здавалося, що вона от-от застогне. Тому він мало не плакав від жалю. Але не до цього було, бо довелося лагодити сани, запрягати коней і везти зелене деревце панам. З болем у серці Василько вирушає в путь. Коли хлопчик в'їхав до лісу, вже сутеніло і йому було холодно і страшно, "навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та крутив снігом". Раптом коні зупинилися, і він із жахом виявив, що зламалися сани. Треба було мати неабияку мужність, щоб не розгубитися, не втратити надію на порятунок. Розпрягши коней, кмітливий хлопчик вирішив повернутися додому, однак невдовзі зрозумів, що заблукав, "здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки". У лісі вже зовсім стемніло. Десь недалеко вили вовки. Та удача не зрадила Василькові. Мабуть, через те, що він був сміливий, розумний і мав добре серце. Коцюбинський, на жаль, не розповідає нам, як хлопчик врятувався. Зате він описує радість і гордість батьків за свого сина.

Я певна, що, прочитавши цей твір, ровесники захочуть бути схожими на Василька.

~Соловейко на калині то

затихав, то щебетав. (підмет - соловейко, однорідні присудки - затихав, щебетав).

~Весна прийшла так якось несподівано! (підмет - весна, присудок - прийшла).

~Зима стояла мрійно до

пори. (підмет - зима, присудок - стояла).

~Вітри війнули з півдня. (підмет - вітри, присудок - війнули).

~І тоді вона немов у Ворсклу з'їхала з гори. (підмет - вона, присудок - з' їхала).

~Уже в дітей порожевіли личка. (підмет - личка, присудок - порожевіли).

~Уже дощем надихалась рілля.(підмет - рілля, присудок - надихалась).

~І сонце сипле квіти, як з бриля. (підмет - сонце, присудок - сипле).

~І скрізь трава, травиченька, травичка! (однорідні підмети - трава, травиченька, травичка).

~Чорнолісся п'янко духмянить доспілою суницею. (підмет - Чорнолісся, присудок - духмянить).

~Вечірнє сонце, дякую за день!..(присудок - дякую).

Українська мова дуже багата на синоніми, тобто на слова, близькі або тотожні значенням. Прикладів можна наводити чимало, але обмежуся одним. Для називання поняття «лінія зіткнення неба з землею» маємо такі слова: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид тощо. Синонімічне багатство нашої мови є одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову. Проте не всі мовці як належить використовують цю лексичну особливість української мови. Досить часто перевагу віддають якомусь одному слову з синонімічного ряду, причому не найкращому. Причини тут різні: недостатній рівень володіння рідною мовою, вплив інших мов, невибагливість у доборі засобів мовного спілкування.