Підкресли однорідні члени речення. у другому реченні віднови необхідні розділові знаки. 1)старовинні орнаменти українських вишивок з кружечків, ромбиків, зигзагів .2)для створення вишитих орнаментів майстрині використовували червоні сині жовті зелені чорні срібні золоті нитки.3) у квітнику росли чорнобривці, хризантеми, айстри. на яке питання відпові однорідні члени в першому реченні познач номер речення , у якому однорідні члени - це один із головних членів речення: віднови розділові знаки між однорідними членами речення. 1.на зиму білки запасаються і горіхами і жолудями і шишками. 2.кажани позасинали в темних печерах порожніх дуплах дерев на теплих горищах. доповни друге речення другорядними членами, залежними від однорідних членів.запиши.

1) З чого? - з кружечків,ромбиків,зигзагів
2) Що? - червоні, сині, жовті, зелені, чорні, срібні, золоті 
3) Що? - чорнобривці,хризантеми,айстри

Познач номер речення , у якому однорідні члени - це один із головних членів речення:У 3-му реченні.
У другому реченні віднови необхідні розділові знаки:2)Для створення вишитих орнаментів майстрині використовували червоні, сині, жовті, зелені, чорні, срібні, золоті нитки.

Віднови розділові знаки між однорідними членами речення:
1.На зиму білки запасаються і горіхами, і жолудями, і шишками.
2.Кажани позасинали в темних, холодних печерах, порожніх, сухих дуплах дерев, на теплих, затишних горищах.

ЛЕГЕНДА ПРО ВИШНЮ

Пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними ягодами кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (Т.Шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (Д.Луценко). 
Люблять і шанують у нас вишню, як матір (за М.Крищуком): 

Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих… 

Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду. 
І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже: 

– Видиш ня (бачиш мене, авт.), донечко? – шепотіли люблячі уста. – Виш ня, доню? 

З того часу те деревце називають Вишнею. А що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті. 

людина і природа нерозривно взаємопов’язані між собою. це було завжди. первісні люди настільки трепетно ставилися до природи, майже обожнювали її. і вогонь, і вода, і земля, і небо… усі стихії бачилися первісній людині божествами. та й рослини, і тварини, і птахи. це трепетне ставлення до природи і зараз жевріє в душі кожної людини. наприклад, моє ставлення до ластівок. я дуже люблю ластівок. приїжджаю в село до бабусі, відкриваю скрипучу дерев’яну хвіртку, обнімаюся з бабусею, п’ю з нею чай, а потім – до річки. ластівки вже там. вони кружляють так низько, що крилами нібито торкаються води. у глині стрімкого протилежного берега гнізда ластівок. там вони вигодовують своїх пташенят.