Розставити роздільні знаки у кожного народу є своїісторичні постаті першої величини яких не в змозі прикрити пил віків як і не можуть зламати їх кайдани можновладців чи оббрехати діячі псевдонауки .

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків ,як і не можуть зламати їх кайдани можновладців, чи оббрехати діячі псевдонауки .

Працю називають першою потребою людини. Я повністю згоден з цим твердженням. Усім, що є в людини, вона зобов’язана праці.

Тварини у природі риють рівно стільки нір, скільки їм велить інстинкт, птахи будують такі ж гнізда. Тільки людина з дитинства хоче до безмеж удосконалювати свої витвори. Тому можна сказати, що людина природно потребує праці.

Не було б у світі великих гарних міст, струнких хмарочосів, якби не наполеглива праця винахідників, інженерів та робочих. Природа дарує людині воду, землю, каміння, залізну руду, але тільки праця здатна перетворити їх на речі складніші, цивілізовані. Без праці ми не могли би пересуватися за до літаків, пароплавів, машин. Та що там – навіть колесо не придумали би, не доклавши зусиль. Так і ходили би пішки та голі – не пошили би собі навіть одягу.

Якщо людина нероба, ледар, її не люблять, не поважають оточуючі люди. Ніхто не хоче мати коло себе друга-ледаря, родича-нахлібника або ж хитрого колегу, який хоче перекласти свої обов’язки на інших.

Мене обурює, коли я чую від свої ровесників – мовляв, можна нічого не робити та жити краще за інших. Хто менше працює, той, мовляв, пізніше старіє, а чим більше знань набудеш, тим менше будеш заробляти грошей – навіть таку формулу вивели.

Я думаю, що такі твердження - це приманка для дурнів, її видумують всілякі шахраї для своїх цілей. Хіба мало працював, наприклад, Білл Гейтс? А що було б з Тарасом Шевченком, якби він лінувався записувати свої вірші? Ніхто би не запам’ятав його! Якби він не малював, не трудився над живописом, по нього ніхто би не знав, і його ніхто не схотів би викупити з кріпацтва.

Інша річ, що праця має бути послідовною та розумною. Мало користі принесе «дурна праця», або діло, кинуте на середині. У країнах, де зараз живуть забезпечено, де розвинуті наука та економіка, люди для цього працювали не тільки багато, але й продумано. Наприклад, в Японії.

Мої батьки кажуть, що праця зробила людину з мавпи. Не знаю, чи буквально таке відбувалося, але це добрий афоризм. Його можна часто нагадувати тим, хто ледарює, не хоче вчитися, працювати, допомагати своїй родині та своїй країні.

Праця все може – за її до перемагають труднощі, знаходять рішення проблем, які здавалися тупиками, досягають добробуту. Праця насправді творить, удосконалює людину, а людина – про це казали мислителі всіх часів – за своєю природою жадає вдосконалення.

Друг. Дружба. Дружити … Ці поняття знайомі нам з дитинства. Як легко ми ними користуємося спочатку, і як обережно використовуємо їх, коли дорослішаємо. «Це мій друг», – кажу я граючи в пісочниці з іншим хлопчиком, якого побачив вперше п’ять хвилин тому. Але з роками ми змінюємо своє ставлення до дружби.

Що таке дружба ? Для мене це радість! Величезна радість від спілкування! Радість від того, що поруч є близька тобі людина, яка до порадою, завжди вислухає і неодмінно підтримає у всьому. Тільки йому можна повністю довіритися. Тільки від нього можна без образи вислухати критику на свою адресу.

Справжня дружба явище досить рідкісне. Але якщо вона все ж є, то треба її берегти, як зіницю ока. Адже, втрачаючи одного близького друга, ми втрачаємо частинку себе. І треба завжди пам’ятати, що втратити його легко, а от знайти шалено важко. І чим старше ми стаємо, тим важче.

Дружбу треба ростити, як тендітну і ніжну квітка. «Поливати» думками про одного, «удобрювати» гідними вчинками.

Яким повинен бути друг? Вірним! Терплячим! Добрим! Так, саме таким! Адже він же Друг! Друг пройде перевірку і часом, і обставинами. І з роками справжня дружба стає тільки міцніше.

Дружба не може бути односторонньою, інакше це вже взагалі не дружба. Все спільне, всі разом! Завжди і всюди! Саме це я вважаю справжньою дружбою.

Друзів не може бути багато, один, можливо, два або три за все життя. А решта десятки і сотні – це просто приятелі, товариші, знайомі. Так, хороші, приємні, чудові, але це не друзі.

І у мене є друг! А значить я щаслива людина. Значить я не один. І він теж. А разом – море по коліно, разом ми вирішимо будь-які проблеми, і не будуть страшні нам ніякі труднощі і негаразди. Адже ми ж друзі!

Друзі відіграють велику роль у моєму житті. Для мене вони найбільш дорогі люди, авжеж після моєї сім’ї. Зі справжніми друзями я завжди можу бути абсолютно відвертим. Разом нам море по коліно, разом ми вирішимо будь-які проблеми, і не будуть страшні нам ніякі труднощі і негаразди. Адже ми ж друзі!

Я насправді ціную своїх друзів та намагаюся допомагати їм завжди і вони роблять те ж саме. Тож правду каже українське прислів’я: людина без друзів – як дерево без коріння.

Опис пам’ятника у рідкому місті
Вперше цей пам’ятник я побачила майже два роки тому на знімку в газеті, і мене вразила його величність. На вершині чотирнадцятиметрової колони, облицьованої мідними плитками, розправив крила триметровий сокіл, а біля її підніжжя стоїть десятирічна дівчинка, обрамована пшеничним колоссям, з піднятими догори руками і зверненим до сонця обличчям.
Я довго схвильовано роздивлялася цей знімок, а потім у його описі прочитала, що цей монумент, створений архітектором Юрієм та скульптором Олександром Рідним, був відкритий у Харкові на площі Рози Люксембург 24 серпня 2001 року на відзначення десятиріччя незалежності України. Мені дуже захотілося побачити цей монумент не тільки на сторінці газети, а й роздивитися його зблизька, з усіх боків. Невдовзі моє бажання здійснилося.
… Цю високу колону видно ще здалеку: за думкою авторів монументу, вона має символізувати могутність України. А от сокіл, що гордо підняв над нею крила, уособлює незалежність нашої молодої держави.
Та більш за все мені сподобалася дівчинка, яка стоїть біля основи колони. Мені здається, що її натхненне обличчя й довірливо підняті до неба руки якнайбільше відповідають характеру і прагненням нашої країни, у якої все попереду: і здобутки, і розквіт, і щастя. Адже невипадково ця дівчинка-Україна неначе злилась із дозрілим, повним життя,

колоссям – традиційним символом багатства і достатку. Єдине, що я на той час не зрозуміла, – чому дівчинка стоїть боса. Але незабаром я згадала одну мудрість: тільки стоячи босоніж на голій землі, можна злитися з нею, відчути її материнське тепло і набратися її енергії.
Пізніше я з подивом дізналася, що прообразом цієї юної України є харків’янка Даша Стрелець, яка перша народилася у день проголошення незалежності нашої країни – 24 серпня 1991 року о п’ятнадцятій хвилині на першу. Можна тільки по-доброму позаздрити Даші, адже в Харкові дуже мало пам’ятників, котрі виліплювалися з живих прототипів. Найбільш визначний – це пам’ятник Т. Шевченку, але й там Наталія Ужвій та інші актори зображували літературних персонажів, а не самих себе.
Я гадаю, що монумент Незалежної України стане гідною окрасою не тільки нашого рідного Харкова, й усієї Батьківщини.