Утворіть прикметники від поданих слів: біль, тюль, насип, нежить, фламінго, фортепіано, поні

Біль - больовий,  тюль - тюлевий, насип - насипний, нежить - не утворюється, фламінго -не утворюється, фортепіано - фортепіанний, поні - не утворюється

Біль-болючий, тюль-тюлевий, насип-насипний, нежить-нежиттєвий, фламінго-фламінговий, фортепіано-фортепіанний, поні-напевно поневий, хоча це слово іншомовного походження і може не утворювати.

Волше́бная па́лочка (такжеволшебный жезл) — тонкая прямая палка или прут, иногда оформленная в виде копья или скипетра и с драгоценным камнем или какой-либо конструкцией на её конце[1]. В современной лексике словосочетания «волшебная палочка» и «волшебный жезл», как правило, связываются с магией[2].

Сам по себе данный образ известен с древнейших времён — археологами были найдены древние наскальные рисунки, на которых изображены фигуры, держащие палочки, и впоследствии многие индоевропейские народы изображали своих богов с различными предметами в руках (часто подобными палке), символизирующими их власть, и имели сказания о всевозможных волшебных жезлах. Жрецы целого ряда народов использовали подобия жезлов для совершения различных обрядов[3]. Существуют различные гипотезы о происхождении данного образа — связь с культом фаллоса или первоначальное использование в качестве барабанной палочки шаманами[4]

Моя вулиця
 

Я проживаю у селі Великі Бірки, майже на його окраїні, на вулиці Євгена Коновальця.
Вона не дуже довга, проте широка. У кінці вулиці — сільський стадіон. Біля нього — пасовище, на якому випасають худобу.
Вулиця Є. Коновальця дуже гарна у будь-яку пору року. Влітку вона буяє зеленавістю високих тополь, які ростуть по обидва боки вулиці. Коли ввечері йдеш вулицею, тебе обдають дивні пахощі з кожного городу. Ніякі французькі парфуми не зрівняються із запахами городніх квітів!
Восени моя вулиця барвиста. Цвітуть чорнобривці, майори, айстри, хризантеми. Цієї пори вона пахне квітами і димом від спаленого листя та бадилля.
Але найбільше я люблю свою вулицю взимку. Все навколо біле-біле. Снігові шапки на хатах та деревах, сніговий килим на землі творять казкове диво. Взимку вулиця пуста: ні людей, ні худоби, ні птиці. Лише поодинокі перехожі та галасливі діти будять сільську тишу.
На нашій вулиці немає громадських споруд, лише одноповерхові будинки.
Раніше я жалкувала, що не живу у місті в багатоповерховому будинку. Але зараз розумію, що мешканці нашої вулиці — багаті люди, адже ми маємо власні садиби.
Єдине, що хотіла б змінити на своїй вулиці, — обладнати сучасний стадіон і збудувати невеликий кінотеатр.
Коли виросту, здобуду освіту, обов'язково докладу зусиль, аби мрія збулася, бо я дуже люблю свою вулицю.