:скласти невелику зв*язну розповідь, використовуючи слова: з*юрмились, п*ятнадцята, подвір*я, п*ятниця, з*явилися.

в п"ятницю о п"ятнадцятій годині наш клас зібрався на екскурсію в історичний музей. погода було прохолодною, всі з"юрмилися і очікували на подвір"ї.   ми розмовляли та жартували, потім прийшли останні учні і ми відправилися. з"явивився настрій і радість.

 

 

что то в этом роде)

Скільки я себе пам’ятаю, стільки і дружу з (імя), якого всі друзі називають (імя). мама кілька разів спробувала поправити нас: «чому (імя)? хоча б (імя)». але залишалося звичне: «(імя)». ми живемо по сусідству, але вчимося в різних школах і в різних класах:   (імя)  на рік старший від мене. ми ніколи не сваримося, хоча батьки час від часу намагаються то одному, то іншому навіювати, що ми не підходимо один одному. правда, так було раніше. зараз усі погодилися з цією дружбою. (імя)   — відмінний друг, у нас спільні захоплення, нам подобаються однакові фільми, особливо мультики, але ми зовсім різні. я до дівчаток ставлюся, як і до хлопчиків, а він закоханий у сусідку галю. мені це незрозуміло, але я намагаюся робити вигляд, що все нормально. ще: диня абсолютно не любить читати і взагалі вчитися. коли підходить час робити уроки, він може заплакати. для нього що ійська, що російська, що українська — усі мови, як іноземні. а взагалі він допитливий хлопець, і з задоволенням слухає мої перекази прочитаних книг. ми обоє захоплюємося різними хімічними дослі, найчастіше потай від дорослих. одного разу під час такого досліду щось вибухнуло в руках у дині. йому дуже обпекло обличчя, довелося викликати «швидку». у лікарні довго допитувалися: «як це сталося? » і мій друг твердо відповідав: «упав ненавмисно в багаття». його дід жахливо злився: «дивися, просто як на допиті». але диня стояв на своєму. спочатку обличчя страшенно нагадувало печене яблуко, і це його дуже тривожило. але все закінчилося благополучно: обличчя стало гладеньким і навіть кращим, ніж було. а головне — диня зумів довести, що він чудовий друг. адже хто знає, як би все обернулося, коли б він видав мене і нашу справу. 

Внаш час суцільної комп*ютеризації ми мало уваги почали приділяти своєму почерку. навіщо обтяжувати себе письмом, якщо куди простіше просто набрати на клавіатурі потрібний текст? або ж , навіщо писати лист рукою, якщо можна просто надіслати повідомлення телефоном? то що ж, скажете ви, неважливо, який маєш почерк, адже ми все менше пишемо рукою. а я не згідний (а). і справа тут не лише в тому, що вчителям буде тяжко перевіряти наші роботи. ні! справа в тому, що письмо своєю рукою - це як ручна робота, чи  handmade, як модно сьогодні говорити. а всі ми чудово знаємо, що ручна робота завжди цінилася і вартувала куди більше, ніж те, що виготовлене на станках чи машинах. і чим майстерніша ця робота, тобто чим гарніший у вас почерк, тим більшу цінність він являє для вас і для всіх тих, хто має з вами справу.