Завдання 7. відредагуйте текст. шановний голова! шановний пан президент! шановний василь васильович всіх до уваги. хочу сказати слідуюче. ми тут всі вмісті сидимо вже два роки. на протязі двох років ми справно жмемо на кнопки, ходимо в дві години на обід, вносимо і одобряємо предложення, приймаємо саму активну участь в розробці законів, єдинодушно і іскреннє голосуємо, всі без виключення получаємо зарплату і гроші за командіровки. ми всі тут гарно висказуємось. проте наше суспільство продовжує перебувати у тяжкому положенні, в уряду нічого не получається. хіба я не правий? останні його дії це лишній раз доказують. мова йдеться про систему налогів. кому такі налоги можуть понравитися? то ж я піднімаю питання про відставку уряду. адже його дії направлені, по суті говорячи, на підрив економіки і наносять урон державі. це треба собі уяснити і поставити накінець крапку. я требую відставки. умісно вказати ще й на другі моменти. хочу дати справку щодо звинувачень мене в слідуючому. я в двох словах. ходять слухи, що до цих пір головуючий: я вас лишаю слова. виключіть мікрофон. слово надається депутату півень. за ним слово буде надано депутату чобіт. а потім порадимося..

Я ВІДРЕДАГУЮ ТІЛЬКИ ПАРУ РЕЧЕНЬ.
Хочу сказати наступне.ми тут всі разом сидимо уже 2 роки.Протягом двох років вправно цокаємо на клавіші,йдемо о другій годині на обід,Вносимо і обговорюємо пропозиції

Шановний голово! Шановний пане Президенте! Шановний Василю Васильовичу взяти до відома всім.(1) Хочу сказати таке. Ми тут всі разом сидимо вже два роки. Протягом цих двох років ми справно натискаємо на кнопки, ходимо о другій годині на обід, вносимо і схвалюємо пропозиції, беремо найактивнішу участь у розробленні законів, одностайно і щиро голосуємо, всі без винятку одержуємо зарплату і гроші за відрядження. Ми всі тут говоримо гарні слова. Проте наше суспільство і надалі перебуває у скрутному становищі. З уряду нема пуття. Хіба я не маю рації? Останні його дії це ще раз доводять. Йдеться про систему податків. Кому такі податки можуть сподобатися? Тому я порушую питання про відставку уряду. Адже його дії спрямовані, по суті, на підрив економіки і завдають збитків державі. Це необхідно зрозуміти і поставити нарешті крапку. Я вимагаю відставки. Доречно зазначити  й інші моменти. Хочу дати пояснення стосовно звинувачень щодо мене. Я коротко. З чуток, що досі я... Головуючий: Я Вас позбавляю слова. Вимкніть мікрофон. Надаю слово депутату Півню. За ним виступатиме депутат Чобіту. Після цього відбудеться нарада...    

взяти до відома всім  - мені більше подобається в усіх уваги», але це вже вільна інтерпретація  

"В праці, тільки в праці справжнє щастя"
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці. 

У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя. 

Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті". 

Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням. 

Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця. 

Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини: 

Усмішка в народу розцвітає. 
Кожен каже: й я свій труд несу! 
Відбудова! - труд переростає 
у красу. 

У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва. 

Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання. 

Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить: 

У щастя людського два рівних є крила: 
Троянди й виноград, красиве і корисне. 

Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою. 

Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.

У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…