Як правильно писати авiатором, чи авiатором

Авіатором

Навесні ліс оживає після довгої зими. Ще недавно він був похмурим, а дерева стояли голі. А тепер ліс осяяло весняне сонечко. Тугі бруньки набухли на деревах за кілька днів. Вони розкрилися у ніжне зелене листя. Весняний ліс знову шумить від вітру.

Відразу після закінчення зими, на ще мокрій та холодній землі з’являються перші проліски. Це маленькі, ніжні та тендітні квіти, але які ж вони сильні та витривалі! Проліски не бояться пробиватися крізь залишки снігу, назустріч сонцю. Вони не бояться також весняних приморозків.

Скоро землю знову прикрасить шовковий килим з м’якої трави. А на сонячних лісових галявинах виростуть справжні розсипи різнокольорових квітів. Це яскраво-жовті примули, лілові крокуси, голубі дзвіночки, червоні дикі тюльпани. А слідом за ними білим або рожевим кольором зацвітуть деякі лісові дерева та кущі. Наприклад, дикі яблуні, вишні та груші, глід та бузина.

Навесні ліс сповнений заливистих та дзвінких пташиних голосів. Лісові птахи шукають собі пару, в’ють затишні гніздечка. Весна — це час весіль для лісових мешканців. Навіть змії, і ті святкують свої зміїні весілля. Навесні змії дуже злі та не полюбляють, коли їм заважають. У цей час потрібно ходити лісовими стежками обережно, щоб ненароком не наступити на змію, яка гріється де-небудь на сонечку.

Весняний ліс ошатний та світлий. Прогулянка ним – це справжнє задоволення.

«Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відо­браження народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь.
Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, зда­валося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обмі­няти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружи­ти, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть.
Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й та­кі, які вище за все цінували людську гідність. А чи можна було зберегти її, якщо не маєш волі?

 Однозначну відповідь на це питання дали герої твору Михайла Коцюбин­ського «Дорогою ціною». Остап і Соломія є уособленням образу непримирен­ного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити найвищу ціну — життя.
На початку повісті автор зображує Остапа молодим парубком. Але, незважа­ючи на юні літа, він був справжнім чоловіком. Герой любив свою землю: «Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовля­ло до його». І жив би Остап на цій землі, обробляв, плекав її, матір-годувальницю, якби не панщина.
Вихований на дідових розповідях про козацьку вольницю, він не міг терпіти панського свавілля, вся душа його бунтувала проти наруги над людьми. Пан по­збавив Остапа коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущається з його діда. Та погнала хлопця з рідної землі погроза пана віддати в рекрути, з живого шкуру зідрати.
Не бажаючи залишитися в панському господарстві німою худобою, Остап за­лишає рідну домівку, хоча душа його болить і за дідом, і за Соломією. Чи міг він тоді вночі, коли прощався з коханою, передбачати, що незабаром і вона вирушить у далеку путь на пошуки волі? Звичайно, ні, тому таким великим було йо­го здивування і радість у момент зустрічі.
Наші герої розуміли, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнен­ня своєї мети вони ладні були пройти крізь пекло.
Так і трапилось. Коли позаду лишились глибокі води Дунаю, які відділяли Остапа і Соломію від омріяної свободи, сліпа куля, випущена навмання коза­ком, стала на перешкоді. Весь тягар у пошуках порятунку ліг на плечі жінки. Але й хлопець на межі людських сил боровся з обставинами, тому що воля була так близько, а бажання жити таким великим. Мужність Остапа, його жага до волі вражає. Здається, що навіть голодний вовк не роздер поранену людину не тому, що злякався води, а тому, що зрозумів її почуття, бо і сам був сином волі.
Доля зглянулась над героями, не дала їм загинути у плавнях, як подарунок по­слала циганську родину. Та цей дарунок виявився «троянським конем». За розбій турецькі жовніри разом з циганами схопили й Остапа. В одну мить воля, шлях до якої був таким довгим і кривавим, перетворилася на примару. Та Соломія не дає розпачеві перемогти себе, вона шука б порятунку коханого. Все ж обстави­ни виявилися сильнішими за бажання свободи і кохання. Води Дунаю поглинули Соломію і разом з нею надію Остапа на вільне, щасливе життя.