Скласти оповідання про їжачка, використавши слова їжачок, лисичка, мордочка, фиркати, скрутитися, нюхати, облизуватись, їжачок-хитрячок

Одного осіннього дня, коли я ще була зовсім мала, а в ліс можна було ходити і не боятися вовків, моя бабуся покликала мене з собою по гриби. Вона нахилялася біля кожного горбочка, штовхала його довгою палицею, і, впевнившись, що там немає гриба, йшла далі. Я по-трохи відставала, і не встигала за нею, бо була зачарована красою золотої осені. Зненацька я почула тихий шелест позаду. Я не боялась, хоч і кажуть, що з покон-віків тут водяться ведмеді. Оглянувшись назад, серед пожовклого листя я побачила їжачка, який ніс на своїй колючій спинці декілька опеньків. Маленьке створіння повільно рухалося, а ззаду щось неначе кралося за ним. Я ніяк не могла вгледіти, що воно є. Коли тваринка підібралася ближче до їжачка, я побачила надзвичайної краси лисичку. Їжачок підняв голову догори і почав прислуховуватися. Лисиця тим часом тихо просувалася до нього. Маленький їжак швидко скрутився, зрозумівши в чому ріс, а лисиця тим часом підійшла дуже близько і опустила свою довгу мордочку, уткнувшись носом в колючки. Руда не помічаючи мене, штовхнула їжака вперед і, облизувалася, намагаючись виманити їжака лапою. Маленьке створіння, що було схоже на м'яч з голками, навіть не думало розвертатися. Аж раптом, я почула знайоме бабусине : "Аууу". Я відгукнулася, а коли подивилася на місце, де була лисиця не побачила нікого, крім хороброго їжачка-хитрячка, який вирушив далі, немов нічого не сталося.

На мою думку, справжнім другом можна вважати того, хто надійний і щирий з тобою. Кому можна довіряти таємниці і бути впевненим, що не підведе. Чия до завжди прийде, коли буде потрібно. Це той, хто щиро радіє твоїм успіхам, а не заздрить тобі. З ким цікаво, є спільні інтереси і захоплення, ось чому нема часу нудьгувати. Хто хвилюється, коли ти хворієш чи у тебе якісь невдачі і котрий завжди знайде час, щоб подзвонити чи провідати тебе. Справжні друзі ті, хто завжди швидко миряться після якихось непорозуміннь чи сварок, бо не можуть довго сердитися один на одного.

Недарма кажуть, що щасливий не той, хто має багато друзів, а той у кого є справжній друг.

Пригоди маленького жолудя
На великому-превеликому дубі, що ріс на узліссі, одного літа виріс Жолудь. Звісно, він був не сам: на цьому дубі було дуже багато жолудів. Висіли жолуді й розмовляли між собою, милувалися небом та лісом. Прийшла осінь, жолуді один за одним достигали та падали на землю. Впав на землю і наш Жолудь. Раптом хтось взяв його і поклав у кишеню. Це був хлопчик, він прибіг сюди разом з друзями по жолуді. Вони любили грати у війну і жолуді у них були за кулі. Того дня вони теж побігли на пустир і грали у війну, кидаючи жолуді один в одного. Жбурнули Жолудя у повітря, полетів він високо-високо і впав на землю поряд з маленьким струмком. Хтось з хлопців наступив на Жолудь, вдавивши його у землю. Більше Жолудь нічого не бачив.
Скоро настала осінь і Жолудь міцно заснув. Прокинувся він тільки коли настала тепла весна. Але це був уже не Жолудь: на березі струмочка простягнув листя до сонця маленький Дубок.