Слова задзвенить.схилиться.пожовкло. скинув вгору - поділити для переносу

У кожній квартирі є дзеркало, капелюх і якщо не мітла, то віник, або швабра. З деякого часу ці речі мають для мене деякий сенс, сповнений таємниць і загадок. Це відбулося після того, як я прочитала про пригоди відомого Гаррі Поттера. Саме чарівний капелюх, який опустився на голову хлопця і дав змогу визначити здібності Гаррі. Він досяг значних успіхів у галузі чародійства. Цей капелюх дав зрозуміти одноліткам хлопця, що в нього неабиякі здібності. ВІн може досягти ще більшого. Ви запитаєте: до чого тут капелюх Гаррі і моя звичайна міська квартира? Охоче поясню. Я знайшла капелюх мого батька. Він про нього забув. Це капелюх з темно-коричневого фетру, має поля. Такий собі жалю- гідний капелюшок. Але мені здалося, що коли я його одягну, як і Гаррі Поттер: почую чарівний голос, і він промовить приємні для мене слова. Пам’ятаєте, що вимовив шпилястий капелюх Гаррі? Він сказав, що Гаррі може стати великим, що в нього є задатки, щоб здійснити свої добрі наміри.

Так, капелюх у мене був швабра – теж. Я поставила її біля дверей, надягла капелюха – він майже закриїв мені очі – і пішла до дзеркала подивитися, як я виглядаю. Але тут я через щось; перечепилася, полетіла на підлогу і щось боляче вдарило мене по голові. Я знепритомніла. Раптом я почула тихий голос:

- Речі стають чарівними тільки тоді, коли їх зробиш своїми руками… У школу чарівників приймають дівчаток, які добре поводяться зі своїми подругами, не розпускають плітки, допомагають слабким, люблять домашніх тварин, вміють готувати…

А потім наді мною зависла жовта куля. Від неї йшло тепло, спокій. Я подумала, що це вона мені розповіла про умови вступу до школи чарівників. І я відповіла:

- Я відповідаю усім вимогам, тільки ще не вмію готувати.

І почула інший голос, такий знайомий:

- Усього навчишся у свій час. А зараз підводься. Ти не дуже забилася? І чому

на тобі цей огидний капелюх?

Я розплющила очі, підвелася. Бабуся дивилася на мене і посміхалася. І ми обидві від щирого серця почали сміятися – дуже вже безглуздий (я це відчувала) був у мене вигл

Насправді,школа це не так страшно як здається... У школі ми більше пізнаєм себе,спілкуємось,а завдяки цьму розвиваємось, пізнаємо світ та себе у ньму...  Школа-це наш другий дім,так подумати скільки часу ми проводимо вдома і скільки в школі. Багато хто каже ніби школа це не цікаво та взагалі не потрібно,а от якщо замислитись,завдяки класному керівнику ми зрозуміли,що, якщо щось трапиться требе до а от завдяки вчителю з географії ми знаємо куди нам краще поїхати відпочивати.. Кожен вчитель вкладає у нас частку своєї душі,і я за це дуже вдячний.Мені подобається навчатися в школі тому,що я дузнаюсь щось нове і потрібне для мого подальшого життя!... как-то так можешь написать.)