Написать твір про селянської дівчини (

Наталка — типовий образ української дівчини-селянки П'єса «Наталка Полтавка» І. Котляревського — один із перших драматичних творів нової української літератури, який реалістично змалював життя українського села XIX століття. В основу сюжету автор поклав типові моменти дійсності: віддання дівчини заміж за багатого нелюба і розлучення з коханим парубком-бідняком. У народних піснях, думах того часу теж дуже часто зустрічається подібна життєва ситуація. Тому головна героїня п'єси «Наталка Полтавка» — цілком типовий образ української дівчини, представниці народних мас, який завдяки вдалому перу письменника об'єднав у собі найкращі риси дівчини-українки: розум, любов, добре серце. Її духовна сила і чарівна краса дивують нас і зараз. З теплотою й щирістю змальовує письменник образ Наталки. Це — образ чесної, роботящої, здібної селянської дівчини, багатої душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: «Золото— не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Але не тільки цими рисами приваблює образ Наталки. Вона мужня, рішуча, з тверезим поглядом на життя. Наталка добре усвідомлює нерівність між бідною селянкою і багатим возним. «Ви пан,—говорить Наталка возному, — а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду». Ця розмова показує, що селянська дівчина розумніша за хитрого «юристу». Наталка не лише кохає й страждає; вона здатна захистити свою гідність, вона бореться за здійснення своїх мрій, за своє щастя. Ось чому розмова її з матір'ю про женихів показує її здатність до глибокої критичної оцінки людей. Почуття гідності, притаманне Наталці, підкреслює й пісня, яку вона співає: Небагатая і проста, но чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду. Вона весь час турбується про свою матір, дуже лагідна і ніжна у розмові з нею, що свідчить про велику повагу і любов до рідної неньки. Та й взагалі з усіма людьми Наталка поводиться доброзичливо, з відкритою душею. «Добра дитина», — каже про неї Терпилиха. Материні сльози й докори примушують її погодитись вийти заміж за возного. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти в старості матір. Така ситуація була дуже типовою для українського села XVIII— XIX століття, коли бідну дівчину примушували батьки або вона сама жертвувала своїм коханням, щоб якось забезпечити, покращити долю, злиденне життя родини. Однак покірна в одних ситуаціях Наталка здатна і до сміливих, рішучих дій. Коли повернувся Петро, вона твердо виступає проти звичаїв, не відступає перед погрозами возного і заявляє: «І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду». Так в образі Наталки Котляревський змалював типові риси простого українського народу: енергійність, здатність до боротьби, усвідомлення своєї гідності, волелюбність. Наталка, протестуючи проти одруження з возним, оцінює це одруження для себе, бідної дівчини, як кріпацтво. «У пана така жінка буде гірше наймички... буде кріпачкою», — говорить вона виборному. У цих словах чути негативне ставлення до кріпосницьких відносин. В образі Наталки Котляревський живо й реалістично підносить високі розумові і моральні якості низів тогочасного суспільства. Якщо образи возного й виборного показані в сатиричному плані, то Наталка — образ цілком позитивний. Це відчувається не тільки в її поведінці, але й у мові. А мова головної героїні милозвучна, сповнена народними прислів'ями й приказками. Кожна народна пісня, яку виконує дівчина, — це голос народної душі, справжньої, української. Мені здається, що в образі Наталки Полтавки І. Котляревський хотів показати всю красу українського народу з його неповторними традиціями, культурою, мовою; розкрити думки і почуття, якими жив наш народ у певних умовах суспільного життя, на фоні життєвих суперечностей і боротьби. Образ жінки допомагав письменникові розкрити особливості поведінки представника народу яскравіше, оскільки саме жінка часто потрапляла у пригноблене становище, але саме українська жінка завжди знаходила сили боротися за своє кохання, своє щастя й свободу.

1) сприймання на слух та розуміння усного мовлення - аудіювання;

б словотворення, унаслідок якого відбувається об'єднання скорочених основ, скорочених і повних основ, а також утворення простого похідного слова шляхом довільного скорочення твірної одиниці - абревіація;

б утворення похідних слів і граматичних форм (відмінка, числа тощо) у ряді мов (тюркських, монгольських, фіно-угорських та ін.) приєднанням до коренів чи не-змінюваних основ спеціальних префіксів або часток, що мають самостійне і постійне значення - аглютинація;

4) афіксальна морфема, що виникла внаслідок поєднання двох самостійних морфем і членується на дві морфеми - вільну і зв'язану - біморфема;

5) віддієслівне утворення - девербатив;

6) втрата префіксальної морфеми в слові при творенні від нього похідного, що гається в оказіональному словотворенні - депрефіксація;

7) словозмінний афікс, що виражає у словоформах української мови граматичне значення відмінка,роду, числа, особи, часу а також реляційне значення, тобто синтаксичне відношення слова до інших слів у реченні та словосполученні - закінчення;

8) Морфема без самостійного значення, що розташована між основою і словотворчою чи граматичною морфемою і виступає в ролі формального засобу їх поєднання - інтерфікс;

9) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; результат цього процесу - переклад.

10) значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції - доповідь.

 Існує кілька рівноправних теорій, що пояснюють походження кожного з трьох кольорів російського триколора.
 За однією з них вважається, що білий колір символізує шляхетність, синій – чесність, а червоний – хоробрість. Саме таке символічне значення несли ці кольори в Стародавній Русі. Ще вважається, що в той час, коли біло-синьо-червоний прапор Росії став офіційним державним символом, а сталося це напередодні дня сходження Миколи II на російський престол, квітам прапора присвоювалися наступні значення: червоний сприймався як символ державності, синій – колір покровительки Русі Богородиці, а білий як колір волі. 
Є ще одна думка, що поєднання трьох кольорів означає єдність трьох слов'янських народностей: Білорусії (білий), України (синій) і Росії (червоний). 
З іншого боку прапори держав нерідко несуть у собі прямий зв'язок з державною релігією, тому за однією з версій кольори російського державного прапора означають непорушний зв'язок православної церкви, влади царя і самого російського народу. За цією теорією білий колір символізує православ'я, синій – царську владу, а червоний колір – великий російський народ. На користь цієї теорії говорить і відомий з незапам'ятних часів гасло «За Веру, Царя и Отечество!»