Зіменника утрорити прикметник: потік, гідропідіймач

Потікший
гідропідійнявший

Потік - текучий     гідропідіймач -гідропідіймачний

Ми живемо в світі, який сформувався за багатовікову історію розвитку народів різних країн, культур, мов. ми не можемо жити, не спілкуючись з іншими людьми. кожний народ використовує те, що придумали інші. якщо уважніше придивитись до слів, які ми вживаємо кожного дня, то виявиться, що багато з них прийшли до нас з інших мов, тобто мають іншомовне походження. я спеціально знайшов "словник іншомовних слів" і перегорнув його. і що ви гадаєте? просто у власній квартирі я знайшов безліч предметів, до яких ми звикли і навіть назви яких нам рідними. але ж слова "телевізор" і "телефон" мають грецьке і латинське походження: tele (з грецької) означає "далеко", "далекий", video (з латинської) — "здатність бачити", phone (з грецької) — звук. магнітофон — від грецького magnetis — магніт і phone. у кожній квартирі є диван, а слово це персидського походження. у мене, наприклад, є акваріум, це слово прийшло з латинської мови і означає "водоймище". а ще помідор, каструля, термос, папір. якщо звернути увагу на слова, якими ми користуємось в школі, то побачимо, шо тут теж іншомовні слова відіграють головну роль. більшість назв предметів (біологія, зоологія, ботаніка, ія, ія, література) мають іншомовне походження. наприклад, bio — (з грецької) — життя, logos — поняття, вчення, geo — земля, grapho — пишу, ія — землеміряння, ботаніка (від botane — трава, рослина) — наука про рослини, зоологія (від toon — тварина) — наука про тварин. слово "література" прийшло з латинської мови (від litem — буква). завдяки телебаченню, радіо, а зараз ще й інтернету (слово ійського походження) зв'язки між людьми і мовами поширюються, до нас приходять дедалі нові слова, що відображають факти сучасного життя. 

Безумовно, традиція за на радість дітворі ряженого діда в багаті будинки прийшла до Києва зі столиці імперії. Але звідки прийшов власне Дід Мороз? Шлях його був довгий і зайняв більше десятка століть. Причому за час шляху він змінив чимало імен - Позвизд, Карачун, Зимник, Тріскун, Студенець, Морозко, Мороз Іванович, Ялинковий дід, Чугайстер в Карпатах... 

Як свідчить древній синопсис, Позвізд був третім з кумирів, які були встановлені у Києві князем Володимиром (ще не хрестителем, а затятим язичником). Відомий також як Посвист і Вихор, давньослов’янський бог відрізнявся від нашого Діда швидше вдачею, ніж зовнішністю. Він мав розкішну бороду, довгий, крилатий одяг, з його шати йшов сніг, а вітри майоріли за ним замість плаща. В оточенні слуг - вихорів і бур - він носився по небу, а у вигляді подарунка слов’яни просили його не завдавати їм зла. 

І, до слова, нинішня традиція будувати «дідам» персональні будинки у Великому Устюзі, Архангельську або Лапландії має не менш давню історію. Статуя Позвизда займала почесне місце на капищі, спорудженому по центру Старокиївської гори, навпроти княжого палацу. Але прямо під Києвом в чистому полі для повелителя снігу і граду був збудований храм. Щоб той, втомившись від польотів, міг відпочити від лихих справ у своєму власному будинку і згадати, як його шанують кияни. 

У дохристиянські часи улюбленець князя Володимира був божеством демісезонним. Так само, як і пізніша його іпостась, про існування якої селяни, зі зрозумілих причин, пам’ятали не тільки взимку. Примхи господаря поганої погоди позначалися і навесні, і влітку. Тому в переддень Різдва і в українських, і російських, і білоруських селах дух холоду за в будинок одними і тими ж словами: «Ой, Мороз, Мороз, іди в хату кутю їсти. Взимку ходи, а на Петрівку не ходи».