Іть треба виписати 25 дієприкметникового зворота з оповідання русaлонькa із 7-в, aбо прокляття роду кулaківських

1. Але крaсунчик принц, схожий нa одноклaсникa Вaдимa Кулaківського, не чує.
2. Аж як у вікнaх зaсірів світaнок, у зaгaдковій квaртирі пролунaв дaленіючий свист - і врaз усе стихло.
3. Витримaлa й роззявлену пaщу підручникa з мaтемaтики, з якого випaв прив'ялий пучок рясту.
4. Сніжaнa лaскaво смикнулa небогу зa пишний хвіст, охоплений метaлевою зaколкою.
5. А під ногaми - Фaнтик, ще ситіший і ще чорніший, ніж учорa.
6. Тaто пішов нa роботу нaбурмосений, Ростик вередувaв, мaмa ледве стримувaлaсь, щоби не свaритися.
7. Спрaвді, з женихом тітонькa познaйомилaся восени! І, прийшовши зaрaз додому, Софійкa не зaстaне Ростикa.
8. До її ніг тулився знуджений Фaнтик, якого хaзяйкa притримувaлa зa повідок.
9. Аж ось і вонa, вулиця Мaлофонтaннa, зaповітний третій номер.
10. Влиплa з ними всімa, як нечистий у смолу!
11. Відчиняє вaжкі різьблені двері й - о жaх! - ступaє нa зaсніжений, aж тріскучий від морозу поріг.
12.А нa місці тієї церквочки нині пaм'ятник, обсaджений блaкитними ялинкaми…
13.Стaвок як стaвок, неглибокий, водa чистa, рибкa не переводиться!..
14. А вонa пaвою пройшлa мимо - серце й зaтріпaлось, як упіймaний кaрaсик!
15.Він сьогодні у новенькому костюмчику, гaрненький, мов лялечкa!

Якщо ви запитаєте, манить мене небо, я відповім: «Звичайно!». Та й як може не вабити ця бездонна синя глибина? З дитинства мені хотілося поринути, пірнути в неї, відчути легкість і свіжість польоту.

Здається руку-і ось воно, небо, можна відчути його, погладити. Але немає. Ця блакитна височінь недосяжна, поки ти стоїш на землі. Вона височіє над тобою, дозволяючи лише здалеку милуватися своєю красою. Іноді я заздрю птахам з-за того, що вони можуть у своє задоволення ширяти в небі, розсікаючи хмари.

Небо має свій характер і залежно від настрою змінює зовнішній вигляд. Воно може бути привітно блакитним з безтурботними пухнастими хмарами, які надають йому романтичності. Коли воно таке, зазвичай тепла погода, лише зрідка дме легкий освіжаючий вітерець. Однак все може швидко змінитися. Небо змінює грайливий характер суворий, стає сірим і похмурим. Хмари набирають вагу і темніють, перетворюючись у важкі грозові хмари. Тоді піднімається вітер, і на вулиці краще не бути. Небо може гриміти і виливатися проливним дощем. А ще його можуть розсікати зигзаги блискавок. Хоча, якщо чесно, я його і таким люблю. Мені дуже подобається гати у вікно, як виблискують хмари, по склу течуть дощові струмені, а по дорогах - струмки. І все це доповнюється шумом дощу. Під нього приємно засинати.

А з чим порівняти нічне небо в ясну погоду? З темним оксамитом, усипаним блискітками? Або з гладдю води, над якою парять світлячки? Багато є гарних порівнянь, і небо гідно їх всіх і навіть більше. Не дарма романтики і поети у всі часи оспівували його і використовували в якості метафори для своїх творів.

Про те, яким стає небо під час заходу, набираючи криваво-червоних, золотих і вогняних відтінків, і говорити не потрібно. Хто бачив його хоч раз, вже не забуде. Мільйони картин присвячені йому і мільйони ще будуть написані. Небо величезна і чудово, воно багатогранне і неосяжне. Я не перестаю ним захоплюватись.

Подробнее - на -

Объяснение:

Відповідь:

Якщо ви запитаєте, манить мене небо, я відповім: «Звичайно!». Та й як може не вабити ця бездонна синя глибина? З дитинства мені хотілося поринути, пірнути в неї, відчути легкість і свіжість польоту.

Здається руку-і ось воно, небо, можна відчути його, погладити. Але немає. Ця блакитна височінь недосяжна, поки ти стоїш на землі. Вона височіє над тобою, дозволяючи лише здалеку милуватися своєю красою. Іноді я заздрю птахам з-за того, що вони можуть у своє задоволення ширяти в небі, розсікаючи хмари.

Небо має свій характер і залежно від настрою змінює зовнішній вигляд. Воно може бути привітно блакитним з безтурботними пухнастими хмарами, які надають йому романтичності. Коли воно таке, зазвичай тепла погода, лише зрідка дме легкий освіжаючий вітерець. Однак все може швидко змінитися. Небо змінює грайливий характер суворий, стає сірим і похмурим. Хмари набирають вагу і темніють, перетворюючись у важкі грозові хмари. Тоді піднімається вітер, і на вулиці краще не бути. Небо може гриміти і виливатися проливним дощем. А ще його можуть розсікати зигзаги блискавок. Хоча, якщо чесно, я його і таким люблю. Мені дуже подобається гати у вікно, як виблискують хмари, по склу течуть дощові струмені, а по дорогах - струмки. І все це доповнюється шумом дощу. Під нього приємно засинати.

А з чим порівняти нічне небо в ясну погоду? З темним оксамитом, усипаним блискітками? Або з гладдю води, над якою парять світлячки? Багато є гарних порівнянь, і небо гідно їх всіх і навіть більше. Не дарма романтики і поети у всі часи оспівували його і використовували в якості метафори для своїх творів.

Про те, яким стає небо під час заходу, набираючи криваво-червоних, золотих і вогняних відтінків, і говорити не потрібно. Хто бачив його хоч раз, вже не забуде. Мільйони картин присвячені йому і мільйони ще будуть написані. Небо величезна і чудово, воно багатогранне і неосяжне. Я не перестаю ним захоплюватись.

Пояснення: