Горобята деревяний медвяний морквяний где нужен апостроф

Я часто аналізую вчинки моїх однолітків. їхні дії нерідко ображають. Наприклад, пригадую недавній випадок, коли мій однокласник кинув петарду, яку під¬палив, під ноги дівчини. Це був у нього такий жарт. Альона дивом не постраждала — вона встигла відскочити на безпечну відстань і почула регіт. Здавалося, хлопці мали б осудити хулігана, а виходить, вони його підтримали. І тільки ви¬падковий перехожий зробив хлопцю зауваження, попередивши, що не варто гра¬ти петардами і що ігри з петардами закінчуються майже завжди травмами, іноді страшними. Це я навів приклад поганого вчинку. А є серед моїх однолітків хлопчики та дівчатка, які роблять добро, люблять прекрасне і не соромляться показа¬ти, на що вони здатні. 

Нещодавно на шкільному парламенті виступив представник шостих класів з пропозицією щодо так званого творчого звіту. Інші активісти його щиро підтримали. 

Через деякий час вся школа була свідком такої події. 

У паралелі — чотири шостих класи, і кожен із них приготував експозицію, присвячену "своїй" порі року. У завдання нашого класу входило розповісти через малюнки, колажі, фотографії і вірші про зиму. Допомагали нам і батьки. Ми самі малювали і фотографували, вірші складали теж самі, але зверталися і до бібліотеки, щоб підібрати твір потрібної тематики. З фотографіями проблем не було. У кожного в сімейному фотоальбомі є знімки, які свідчать про те, як люди люб¬лять зиму. 

Інші класи приготували своє — хто про літо, хто — про осінь, хто — про весну. Було неймовірно красиво, всі були у захваті. Переможців вирішили не визначати: ними були всі, хто брав участь у цій цікавій, але нелегкій роботі. Так чи інакше ми доторкнулися до прекрасного. 

По-перше, свій вільний час ми присвятили творчості. А творча людина не скоїть зла, не кине заради забавки петарду під ноги іншої людини. 

По-друге, підготовка до експозиції з'єднала і нас, і з батьками теж, бо ми залучили їх безпосередньо до свого шкільного життя. 

По-третє, ми виявили таланти. А найголовніше — виграли не тільки учасники, але й глядачі. Адже подивилася експозицію вся школа. 

Я хочу вірити в те, що той, хто побачив прекрасне або "створив" його своїми руками, не стане топтати клумбу з квітами, кидати сміття будь-де, виношувати плани помсти, і взагалі, не здатний до дурниць. 

Так було реалізовано те, про що йшла мова на шкільному парламенті.

- Ооо, привіт ,Оксано, скільки літ, скільки зим?

-Привіт ,Настю, ой і справді так давно не бачились...

- Ти не проти піти в якесь кафе, посидіти, поговороити?

- Ну звісно не проти, але зараз я маю справи, давай зустрінемось краще ввечері, десь о п'ятій годині.

- Згода, ну тоді до зустрічі.

- Бувай.

Ввечері:

- Хмм...Вже п'ята, а Насті все немає і немає, де ж це вона? Ну ще трохи почекаю

Тим часом Настя:

- Ой вже 5, а я ще зовсім не готоваНу нічого Оксана почекає...

Тим часом у Оксани:

- Вже година пройшла, а Насті все нема. Вона напевно і не прийде, йжу я до дому...

Оксана зібралася і пішла, а через 5 хвилин прийшла і Настя, але подруги там вже не було.

- А де ж Оксана?Вона напевно на мене не дочекалася...Ну от і поспілкувалися...