Звинуватити легко, зрозуміти - важко потрібен твір

Звинуватити легко, зрозуміти - важко іноді трапляється так, що якась людина робить не дуже гарний вчинок. дуже просто її засудити, але зрозуміти причину, з якої вона це зробила - набагато складніше. мій дядько, який працює охоронцем у супермаркеті, розповів мені багато історій, які беруть за душу. час від часу вони ловлять дрібних злодюжок - це їх робота. когось вони у поліцію, а когось - ні. бо не можуть. не можуть вони відправити у відділення поліції літню жінку, яка поцупила пакет молока або банку дешевих консервів, бо пенсія у неї за тиждень, а грошей вже кілька днів нема, і вона голодна. красти вона не вміє, тому завжди попадається. робітники супермаркету її знають у обличчя, як знають і те, що щось поцупити вона буде намагатися тільки раз на місяць - десь десятого числа кожного місяця, бо пенсія у неї дванадцятого. звісно, за законом її потрібно відправити у поліці але старій просто якусь їжу, у якої ось-ось закінчиться термін придатності, щоб їй будо як дожити до пенсії. багато чого бачив мій дядько: і підлітків, які крали "просто так, задля адреналіну" - цих дурників він здавав на руки батькам, щоб ті їм розповіли, до чого призводить така поведінка. такі ніколи потім не поверталися. здав би в поліцію - і життя такого підлітка могло піти шкереберть: проблеми з поліцією можуть поставити хрест на подальшому житті, наприклад, на  мріі про вищу освіту. бачив він і людей, що крадуть, бо є така психічна хвороба - клептоманія. така людина не може втриматися, щоб не поцупити чогось. він знає двох таких людей, які, до речі, завжди потім платять за те, що вкрали, навіть якщо їх не помітили. дядько завжди каже, що кожен вчинок кожної людини завжди має якусь причину, і іноді варто розібратися, чому вона вчинила саме так. бо засудити - просто, а зрозуміти - набагато складніше.

под себя переделайте,а так вот набросок

у нашій родині дуже люблять святкувати різдво. готуючись до нього, ми вбираємо й прикрашаємо будинок, встановлюємо ялинку.

святкове меню обов’язково складається з дванадцяти смачних страв, які готують мама з бабусею. я із задоволенням старшим накривати на стіл до приходу гостей.

ми з племінником артемом дізналися від бабусі, що цей день особливий, осяяний божим світлом. ми з цікавістю слухали розповідь бабусі: «велике диво в цю ніч відбулося в місті вифлеємі — народилося немовля — ісус христос! в небесах засяяла яскрава зірка — вифлеємська. коли він народився, то перше, що він побачив, — осяяну вогнями ялинку. він посміхнувся і простягнув до неї свої святі рученята».

дотримуючись нашої традиції, ми з мамою напередодні різдва виготовляємо паперових янголят і даруємо всім присутнім в знак добра й чистих помислів. кожен може загадати бажання і попросити янгола його виконати. моїм заповітним бажанням є мир, добробут та процвітання у нашій країні, а також у моїй родині. я дуже хочу, щоб всі мої близькі й дорогі люди ніколи не хворіли й були щасливі. ці приємні моменти, коли рідні люди разом збираються вдома, сидять за столом і посміхаються один одному, зберігаються в пам’яті у вигляді найтепліших спогадів.

отже, різдво — улюблене свято в нашій родині.

запорізький дуб  — пам'ятка первісних дубових пралісів  подніпров'я. вік дерева нараховує приблизно 600—700 років. знаходиться по вулиці тараса бульби  — у північній частині  верхньої хортиці, сучасного правобережного району  запоріжжя  біля притоку річки  верхня хортиця.

 

в перші роки росту (орієнтовно, 13-14 століття) дубок був позбавлений верхівки, і на висоті 1-3 метрів у нього з'явилися відгалуження. можливо, саме тому дерево збереглося від вирубки в 19 столітті.

 

станом на  1979  рік обіймище стовбура становило 6,32 метри, діаметр крони  — 43 метри, а висота  — 36 метрів.

продовж кількох післявоєнних десятиліть запорізький дуб мав доглядача —  нечипора дейкуна. він був знайомим яворницького, приймав участь в його експедиціях, також був ветераном війни, а після неї присвятив своє життя догляданню, збереженню і популяризації запорізького дуба.

ще в 1970-х спеціалісти вважали, що дуб у розквіті сил. він плодоносив раз на два роки, до чотирьох центнерів жолудів.

однак в 1990-х дуб майже весь засох і оголився, живою залишилася лише одна гілка. на поверхні стовбура з'явилися ходи стовбурових шкідників, грибок і численні тріщини, що призводить до підвищеної ламкості дерева. існують версії, що це відбувається від підвищення грунтових вод або просто старіння дерева.

2001 року біля запорізького дуба відкрито  історико-культурний центр «700-річний запорізький дуб».

з 2002 року розпочато  роботи зі збереження пам'ятки.

у 2010 році запорізький дуб став призером  всеукраїнського конкурсу «національне дерево україни», посівши 1 місце в номінації "історичне дерево україни"