Речення з фразеологізмами закупорювати губу, перейти дорогу , скалити зуби, крапля в морі, одним миром мазані, брати себе в руки

"Потрібно взяти себе в руки"-сказав Віталік,готуючись до контрольної.

Кожен день ми ставимо перед собою якісь цілі, та намагаємося їх досягти. Ось вчора я сказав собі, що буду ходити на тренування до басейну 3 рази на тиждень, а раніше, що обов’язково запишуся на заняття по фортепіано. Ще я хочу мати ів з математики та навчитися кататися на ковзанах. Але як кажуть у народі «Хотіти не шкідливо!» .
Як часто ми не досягаємо цілей, які ставимо перед собою? І що ж нам заважає їх досягати? Невпевненість у собі, лінь, слабка сила волі, характер, навколишні обставини?
Насправді, існує багато різних причин, але найчастіше ми використовуємо їх скоріш для своїх же відговірок перед самими собою, а не для аналізування ситуації. Тому пропоную розглянути декілька практичних порад, які чітко кажуть, що потрібно робити.
Перед собою потрібно ставити цілі, які ти можеш реально досягти, тобто ти сам віриш в те, що ти це зробиш, бо знаєш, що саме потрібно зробити. Наприклад, сказати собі: «Сьогодні я відпрацюю пенальті, а завтра попрацюю над грою в пас та прискоренням» – це набагато більше для досягнення цілі, ніж просто сказати «Я хочу добре грати у футбол» .
Тим паче реалістичних та конкретних цілей легше дотримуватися, тому що ти бачиш рамки свого завдання і можеш точно відповісти на питання: «Чи зробив я сьогодні все для того, щоб наблизитися до своєї мети? »
Для результату потрібен час. Для того щоб відчути якісь зміни потрібен час. Можливо це займе кілька місяців, а може і більше. Це тому що нашому мозку потрібен час для того, щоб звикнути до нової ідеї чи плану для досягнення цілі та й швидкі результати бувають дуже рідко. Потрібно запастися терпінням та просто працювати та отримувати від цього задоволення.
Повторюй ціль. Повторюй свою мету кожного ранку для того, щоб нагадати собі, чого ти хочеш, і що повинен робити. Кожен раз коли ти повторюєш про себе чи вголос свою мету, ти заставляєш свій мозок та підсвідомість зосереджуватися на ній та шукати шляхи для її досягнення.
Ти робиш це лише для себе. Мотивацію для досягнення цілі ти повинен знайти в собі. Тобто ти повинен знати, що ти робиш щось тому що ти цього хочеш, а не тому що хочеш комусь догодити. Буде важко залишатися мотивованим, якщо ти знаєш, що ти повинен робити щось, щоб комусь догодити.
Перешкоди не означають поразки. Помилки – це невід’ємна частина шляху до мети. На помилках та невдачах потрібно вчитися та шукати нові шляхи. Невдачі бувають у кожного і лише від тебе залежить чи зупинить це тебе на шляху до досягнення результату. Тому пам’ятай всі помиляються, але це не означає поразки, тому повертайся до роботи та роби все можливе, для того, щоб досягти своєї мети.
Отож не стій дій! Успіхів тобі!

Відповідь:

Пояснення:

НАГОЛОС - ДУША МОВИ*

Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.