Текст на тему "чи любиш ти читати книжки" іть будьласка

книга- це надзвичайна річ, адже для нас, вона може стати чим завгодно. може стати найкращим другом, який , розрадить, дасть відповідь на питання, яке турбує, вчителем, тому що вчить нас усьому, починаючи від того, як жити, закінчуючи складними науками. також може стати і хоббі,адже читання книжки - заняття дуже цікаве, можливо, і не цікаво читати   наукові книги, але бувають і інші. наприклад пригодницькі, які мають захоплюючий сюжет, від якого неможливо відірвати, також з них ми можемо почерпнути і щось для себе. тому, до книг я ставлюсь з повагою і зацікавленістю, і у вільний час люблю прочитати якусь цікаву історію, коли починаю читати , то просто неможливо відірватись, настільки тебе поглинає та чи інша історія. ось що я відчуваю, прочитавши книгу. тому, раджу всім читати, брати з книжок щось корисне і просто поважати їх, а не промінювати   на комп*ютерні технології!

чи люблю я читати книжки?

 

книги -- це незвичайний світ, у який ми поринаємо і захоплюємось до останьої сторінки. 

я дуже люблю читати, адже іноді це єдина розрада в важкому житті. коли мені погано, я завжди можу звернутися до найліпшого друга -- книги. тільки вона не зрадить і завжди підніме настрій. навіть якщо у найскрутнішу хвилину всі відвернуться, я зможу завжди розраховувати на . не кожна людина розуміє нас, так як розуміють книги. деякі діти не думають що читати це круто. вони дуже помиляються. адже ми завдячуємо багатьом книгам їхньою мудрістю та розумінню.

мій світ і моє сприймання до навколишнього середивища змінюється після кожної прочитаної книги.

Розрулюючи поняття того, що ми маемо зараз, ми повинні віддавати собі звіт, що «рідна мова» як понятя умовне, і сам по собі «рідна мова» як поняття зазнав крупные насильство над собою - насильство ізації, модернізації та урбанізації, котороепрівело до масової ассіміляціібезгосударственних народів. здавалося б, у чому проблема? рідний мова-це native language, мова мого народження. мова, яку першу освоїв в дитинстві, далеко не завжди є мовою, на якiй найлегше висловлювати свої думки (т.зв.. «другою рідною», thinking language). і слід., умовний я не можу назвати язик, освоенниймной в дитинстві, але яким мені вважати - рідним? а якщо мова моіх предкiв взагалі третя, умовно якутський? як я можу назвати язик моїх предків не рідним? відректися від предків негоже. а що робити, якщо у мене предки разнихнародностей? взагалі каша в голові до того ж, погоджуючись з таким узкімопределеніем, ми як би примиряємося з тим фактом культурно-мовного насильства, який був здійснений над нашими предками, які заради своейсоціокультурной адаптації та продвіженіяпо службі т.п. відреклися від мови своегонарода і предків як від «непрестижної». тим більше, що найчастіше язи кібезгосударственних народів реально піддавалися приниження і дискримінації, аж до фізичного унічтоженіяобществ-носіїв цієї мови (як самийяркій приклад, це кримські татари, але з відомою поправкою можна приклад знищення основних стержнейтрадіціонного українського суспільства - заможного селянства і інтелігенції, репресій проти чеченського ілічеркесского народів). слід., змиритися з сформованим станом язиковойшізофреніі це по суті визнати «право сили», і навіть «право насильства», змиритися з процесом етномовному згвалтування! етокак мінімум морально сомнітельнаяоперація. це виглядає саме какузаконіваніе насильства post factum, типу, вже нічого не зміниш, так насіліювід законності ? ! ось тому відповідь «рідна мова це мова, яку я першим освоїв в ранньому дитинстві» є невірним як чисто технічно (отлічіеязика раннього дитинства і мови удобствамишленія в багатьох випадках, що лішаетнас права зробити це логіческімопределеніем «рідної мови»), так і морально-політично ( посколькучревато закріпленням ассіміляціонногонасілія). з таким же успіхом «рідним» можетсчітаться мову мого народу або моейполітіческой нації, які швидше за могутсчітаться «рідними» - вони рідні, тому що я їх вибираю як рідні. так, етофеноменологіческій підхід, але як бачите, немає більш «фактологічного», «речового» підходу в умовах вже навіть не модерну, а навіть постмодерну. мойетніческій бекграунд, моє дитинство і язикмоего мислення - це все передумови того мого фінального вибору, спираючись на які я вважаю за краще і вибираю «рідне-для-мене». і це чесніше - і пряміше - відповідає на питання «з ким ти? ». і тогдавсякім українським колесніченко, коториепитаются використовувати помилкове визначення «рідної мови» є логіческоеопроверженіе, і всі підстави сказати: що ти, манкурт безрідний, за меняраспісиваешься? мій russian native languageне дає підстави вам вписувати мене в ваші неоімперські і русофільскіепрожекти. і стратегія антоновича вже всяко благородніше, ніж стратегія гоголя, викриттю вже шевченком і кулішем! бути за вільну, вільну украінскуюнацію, яка на своїй землі крізь бурі битв пронесла свою народність і гідність - це доблесні, ніж бути за окупантів, імперіалістів і асиміляторів!

серед тих визначних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові до батьківщини, тарас шевченко по праву займає почесне місце.

за півтора століття після смерті поета накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків, етнографів, акторів, представників духовенства, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. у цих спогадах по крихтах відтворюється живий і неповторний образ тараса григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд.

тарас шевченко — це не минуле, тарас шевченко — це сьогодення, він важливий і для тих, хто живе тепер, і для молодих, хто тільки починає своє життя, і для старших, і для всіх тих, хто хоч якось асоціює себе з україною.