Твір на тему: що таке щастя? 25-30 реченнь.

описати поняття «щастя» неможливо, можна описати відчуття, відчуття, етан. відчуття щастя може виражатися ледве помітно, коли подивишся в очі людини, а вони випромінюють радість, захоплення. або ж «відверте» щастя, коли людина здатна полетіти, злетіти до хмар, обійняти всю землю. буває щастя, коли отримав те, чого давно бажав. а буває, коли побачив захід неймовірних фарб або веселку в півнеба. людина — дивне створення. він може роками пам'ятати погане, а хороше забути наступного ж дня. тоді як такій людині представляється історія його життя? як суцільний кошмар, одні образи і неприємності, розчарування і хвороби. навіщо тоді такій людині дано життя? він «коваль свого щастя», він творець своєї обителі, він художник, який забарвлює мир своїми фарбами, він творець свого кола друзів. на що ж він скаржиться? у іншої людини, здавалося б, нічого не немає, він не обріс матеріальними цінностями, не влаштував свій побут, але душа його співає, він відкритий, він вміщає весь світ і готовий поділитися тим, що доступно всім, потрібно тільки уміти бачити і відчувати. чому, наприклад, старість виглядає так по-різному? одна літня людина вічно в суєті, турботах, йому цікаво жити, він поспішає обмінятися з життям враженнями, він виглядає молодо, від нього заряджаєш здоровою енергією. а інший — пенсіонер, у вічній заздрості до молодості, що нічого не встиг, недоробив, недобудував, неполюбляв. а хто заважає робити це зараз? адже роки йдуть, і ти ще живеш! пішла молодість і зрілість, прийшла мудра, добра старість. чому одних людей похилого віку люблять, інших немає? одного побачиш на вулиці і закохуєшся, а від іншого біжиш, стрімголов. щастя доступне в будь-якому віці. наскільки багатий внутрішній світ людини, настільки і різноманітне відчуття щастя. якщо малюк кричить від того, що він хоче морозива, в результаті виснажені батьки купують йому жадане «ескімо». чи щасливий малюк? ні, хоча на його обличчі читається явне задоволення. він просто отримав той солодкий шматочок, який хотів, а його батьки згодом лікуватимуть його ангіну або не зможуть купити хліб, оскільки гроші витрачені на солодкість. щастя повинне бути об'ємним. якщо воно стосується тебе одним боком, то іншим сполучає тебе з тим, що викликає радість. наприклад, сонце — це щастя: воно обігріває мільярди людей, показує мир в своїх променях. воно одне на всіх. тому ніж більше людей охоплено цим неймовірним відчуттям, тим багатше вони проживатимуть свої життя, ділячись ним з тими, що оточують.

її автор – невтомний шукач істини і правди микола пономаренко. він вважає, що щастя – це найважливіше для кожної людини, немає нічого більш бажаного в житті людини, ніж щастя.  «ради персонального щастя робиться все на світі»,  – пише автор. він вважає, що щастя найбільш можливе в етнічному середовищі. хто, як не він, має право це стверджувати – адже 33 роки він живе в сша, країні, в якій «плавляться» національності та їхні культури.  «сша – це країна з ідеологією «перемішування» рас і народів аж до їх повної асиміляції»,  – пише микола пономаренко. і живучи в цій країні, він побачив не тільки важливість протилежного шляху – збереження роду, але і реальність природних процесів, які противляться такій ідеології. його діти і онуки асимілювалися в американському середовищі, він залишився єдиним повнокровним українцем в родині – «останнім із могікан».  окрім щастя, окремі глави в книжці присвячені питанню творчості та творчого класу. автор виклав погляди на щастя таких видатних філософів, як епікур, аристотель, гегель, ніцше, сковорода. йдеться й про батьків американської цивілізації – за останні два століття не було більш успішного зусилля в соціальній сфері розвитку людства, ніж створення сша, вважає микола пономаренко.  «америка була створена розумовим пошуком і впровадженням глибоких філософських знань в життя», – пише він.  кожний розділ книжки автор називає борозною – бо ж його гасло звучить так:   «будем орати ниву буття, назва якій – життя! »  отже на борозні «що таке нація» можемо прочитати про ізацію етнічних формувань і про українські етномережі – вкрай важливі на сьогодні питання. до речі, микола пономаренко придумав й сам термін «етномережа» 6 років тому. на борозні «держава великої орії» читаємо про те, як світ стає єдиним економічно і розділеним національно, про національні держави у світі, про карту поляка і подвійне громадянство, а також про ість держави великого орія.  на борозні «розум і свідомість. духовність і віра» автор, зокрема, зупиняється на духовній історії україни. розуміючи, що нашому народу потрібна духовна єдність, він шукає відповіді на питання: якими були наші пращури, що вони робили, як себе поводили.  «україна є однією з небагатьох країн світу, які можуть відправлятися в прадавнє аж до самих витоків існування людства»  – пише микола пономаренко. він пише про розум і свідомість, про духовність і віру. він пише про своє розуміння того, чому навчав христос:   «вчення христа було про те, як досягти вищого розумового рівня і що для цього потрібно робити. якби це вчення було зрозумілим церковникам, то ми мали б зовсім іншу церкву»,  – пише микола пономаренко. автор вважає, що реформа церкви – абсолютна необхідність! він критикує рідновірів, пише про ідоловірство і пояснює, як досягти духовної єдності.  книжка називається «оріянство». що таке оріянство читаємо у заключній восьмій борозні. в ній автор пропонує придуманий ним символ оріянства, який ми бачимо на обкладинці книжки.  отже прочитайте книжку миколи пономаренка «оріянство. українська духовна мудрість, або роздуми про щастя» і будьте щасливі! адже досягнення щастя – це моральна ціль життя людини, стверджує автор.

Борисфен. так звалася ця ріка в давнину. багато народів побувало на її берегах. наш дніпро бачив і каравани торгових човнів, і запеклі битви, і сльози, і кров. усе змила дніпровська вода, усе знесла за собою. дніпро – третя за довжиною ріка в європі. довші за неї лише волга й дунай. дніпро впадає в дніпровський лиман чорного моря. цікавою особливістю цієї ріки є те, що вона має пороги – виходи горних порід – між запоріжжям і дніпропетровськом. цих порогів налічувалося десять. саме з дніпровськими порогами пов'язані два цікаві факти. знаходячись на шляху "з варягів у греки", пороги перешкоджали судноплавству. коли ж важкі човни перетягали сушею, на купців нерідко нападали кочівники. пізніше, у xvi столітті, нижче порогів було засновано славетну запорозьку січ – оплот нескореного українства. проте час і людина жорстоко обійшлися з дніпровськими порогами: їх було затоплено за часів радянської влади, коли будувався дніпрогес. для мене дніпро – це ріка, яка протікає моїм рідним містом, місце відпочинку. виходячи на крутий дніпровський берег, я завжди згадую про древню історію славутича й милуюся його величчю і міццю.

Природа пробуджується від зимового сну . все оживає , радіє теплим промінчикам весняного сонця . ось з під вологоі землі вибиваються перші проліски   , усюди розпускаються   фіалки , кульбабки . незабаром на гілках дерев з'являються молоденькі , ніжні листочки .скоро все зазеленіє , заживе по новому .   тварини після зимовоі сплячки . і люди також змінюються . на лицях   грають посмішки .   вдягнені в яскраве вбрання , бадьоро прогулюються вулицями .     весна дарує нам незабутні та надихає на творчість .