Пліс іть чому людина має працювати : дякую

заради чого працює людина? заради того, щоб утримувати себе, свою родину, заради того, щоб реалізувати свої здібності, свої таланти . будь-яка людина   мріє чогось досягти в цьому житті, розкрити свої здібності, показати, що вона не гірша за інших, що вона чогось варта.

велика радість - робота, в полях, за верстатом, за столом! в. брюсои. хтось з французьких класиків сказав, що робота - це задоволення. брюсои називає її радістю. марксисти стверджують, що саме робота створила людину. «трудові будні - свята для нас», - співалося в одній радянській пісні. у всі часи трудівник був шанованим членом суспільства, а нероби, ледаря воно засуджувало. релігія затверджує догму про роботу «в поту лоба свого». але ніхто публічно не говорив, що людина працює заради грошей, заради свого матеріального благополуччя. розуміли це, я вважаю, усе, але вголос якось не заведено було про це говорити, вважалося трохи не ганебним. це, мені здається, помилковий сором.

звичайно, людина не повинна усе життя працювати тільки заради грошей. але ось на заході (а тепер часто і у нас) студент у вільний від занять час виконує роботу, до якої не лежить душа, щоб оплачувати своє навчання. так, він працює заради грошей. але і заради того, щоб в майбутньому працювати там, куди його покликало серце. робота в тій області, до якої є схильності і інтерес, робота за велінням серця і розуму розкриє в людині усі його здібності, таланти, а може, і геніальність. оцінка такої роботи - не менш важлива обставина, чим визнання її громадської значущості, користі. і не слід приховувати від себе і , що ти хочеш отримувати за свою роботу більше грошей. кожна робота має бути сплачена відповідно, інакше людина втрачає стимул до неї. як здорово, коли робота - це не лише спосіб добування засобів для існування.

улюблена робота - це так багато для людини! кохана - але не безвідплатна. гідна оплата праці дає людині можливість не думати постійно про хліб насущний, а зосередитися на підвищенні своєї кваліфікації, на вивченні досвіду колег, врешті-решт - на підвищенні свого інтелектуального рівня. ця вже справжня творчість в роботі. заради такого задоволення, щастя, радості слід працювати до сьомого поту.

коли ми чуємо, що країну захлеснуло хабарництво, ми дружно приходимо в обурення. брати хабарі, як і давати їх, - це аморально, негідно. але я нещодавно почув, що у лікаря-реаніматора дитячого відділення при родовому будинку низький оклад. і не у початківця, а у того, що має за плечима десять років роботи. від нього, його роботи залежить найголовніше - життя грудного дитина. я не засуджуватиму цього лікаря, якщо він не відмовиться від добровільної платні за роботу від нескінченно вдячних батьків. за вимогу грошей в подібних і інших ситуаціях людський суд суворий. та і не тільки людський.

і все-таки: заради чого працює людина? заради того, щоб утримувати себе, своєї сім'ї, протриматися, так би мовити, «на плаву», або заради того, щоб реалізувати свої здібності, свої таланти, свої амбіції, навіть своє честолюбство? я вважаю, що поштовхом, можливо, і перше, але будь-яка людина все-таки прагне чогось досягти в цьому житті, розкрити свої здібності, показати, що він не гірший за інших, що він чогось гідний.

  прихід весни в україні пов’язаний з цілою низкою цікавих народних обрядів. першою зустріччю весни можна назвати стрітення, яке святкується 15 лютого. у народі кажуть, що у цей день весна з зимою зустрічається. зима — це стара баба, а весна — молода дівчина. вони сперечаються. хто кого переможе в суперечці, той і пануватиме. уважно люди в цей день слідкують за погодою, бо вона віщує прихід весни. якщо після обіду потепліє, то перемогла весна. якщо погода видасться холодною, то зима ще довго простоїть, протримаються холоди. вважається, що на стрітення грім просипається, тому в народі це свято іноді називають громицями. у цей день в церкві святять свічки, які називають грог мічними, та воду. з освяченою свічечкою обходять все господарство, щоб вона святим своїм полум’ям дістала кожен куточок і захистила господу від всього злого, різної нечистої сили. вважається, що після стрітення починає прокидатися земля і вилітають з вирію птахи, щоб повернутися додому.

через місяць, 14 березня, святкують день явдохи. і з ним також пов’язане дійство зустрічі весни, яке називають гуканням весни. кликали весну так: ой весна, весна, днем красна, що ти нам, весно, принесла?

доручали це зробити дітям. але спочатку мами та бабусі випікали печиво у формі пташок-«жайворонків» з тіста. з ними малеча й ходила на світанку гукати весну.

раніше на день явдохи молодь збиралася за селом чи містом на луках, узліссі. тут водили хороводи. народне прислів’я каже: «там, де хоровод ходить, там жито родить». молодь співала обрядові пісні: гаївки та веснянки. деякі з них дійшли й до нашого часу. а ще закопували в землю горщик з кашею. в народі вважали, що за зиму земля зголодніла, її потрібно нагодувати. тому у землю закопували горщик. ховали його обов’язково під березою — деревом, яке одним 8 першим прокидається навесні.

«кидай сани, бери віз! » ця народна приповідка відома, мабуть, усім. вона означав, що вже починається дружна весна, розтанув сніг. пов’язаний цей вислів також з обрядовими дійствами, якими зустрічають весну. відбуваються вони в кінці березня, на день олексія.

у народі до цього дня ставлять з особливою повагою. з ним пов’язано дуже багато прикмет і повір’їв, які стосуються змін в природі. в народі вірили, що на олексія ворон-крук сам купається і купає своїх діток перед тим, як випустити їх яа волю. вважається, що саме цього дня лисиці переселяються зі старих нір у нові. нібито перші три дні після переселення ходять вони наче сліпі і глухі, та кури їм сняться. це тільки повір’я. але є й прикмети, за якими визначали, чого чекати далі. якщо журавлі повертаються з вирію і дружно курличуть, коли летять, треба очікувати на тепло. якщо день на олексія теплий, то й вся весна буде теплою, а рік видасться багатим на врожай.

якою б не була погода на олексія, обов’язково заспіває пташка-вівсянка. у народі її спів приповідками: «цінь-цінь-цінь-цвірінь, іди, діду, сій ячмінь» та «літо-літо, сінокіс, кидай сани, бери віз».

а якщо вже покинув господар сани і полагодив для роботи віз, то весна почалася справжня.

На картині катерини білокур зображені  великі круглі яблука, які дуже свіжими та соковитими. яблучка  лежать на м’якому полотні, яке схоже на  строкату бабусину хустку. таке враження, що бабуся кілька хвилин тому  назбирала їх для своїх дітей та онуків і дбайливо загорнула у хустку. кожне з намальованих  яблук все літо  висіло  на дереві. виблискуючи на яскравому сонці червоними щоками, плоди  наповнилися чудовим  запашним  ароматом. прекрасний ніжний запах стиглих яблук з саду неможливо сплутати ні з чим. а  дивовижний, трохи кислуватий смак цих улюблених усіма фруктів краще меду. на задньому плані зображено  похмуре небо, під яким розкинувся мальовничий зелений сад. на одній з квітучих гілочок сидять дві маленькі пташки, які гармонійно доповнюють картину. неласкаве синьо-сіре небо контрастує з квітучими деревами  та яскравими кольорами  яблук й робить їх більш виразними =і