Правильним щодо речення поза центральною вулицею, де світять чотири гасові ліхтарі, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків. є твердження (объяснить почему) а речення складається з п’яти частин. б у реченні є тільки підрядні означальні частини. в у реченні представлена однорідна підрядність. г у реченні допущено пунктуаційну помилку.

Я думаю,що правильна відповідь - Б.
1.Речення не складається з 5 частин.
2.Однорідна підрядність- це таке підпорядкування, за яким усі підрядні речення залежать від одного й того ж слова головного речення і відповідають на одне і те ж питання. Напр., речення Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи, щоб нове життя будило рух і гомін між людьми. Тут її не має.

3.Тут не допущено пунктуаційну помилку.

Якщо ще раз перечитати вірш Шевченка "Мені тринадцятий минало..." і трохи замислитися над тим, що пережив Тарас Шевченко у дитинстві, то проблеми сучасних школярів здаються такими дрібними... Не подарували дорогий телефон, як ти хотів? А Шевченко часто голодний ходив, змалку вимушенний був працювати, щоб заробити на шматок хліба. Не такі кросівки тато й мама купили? А Шевченко сиротою рано став, босоніж до снігу ходив, як і багато інших бідних дітей в ті часи. У школі вчитися треба, а не хочеться? А Шевченко і хотів би вчитися, але грошей не було, і до школи він пішов "носити воду школярам", тобто працювати.

Те, що ми зараз маємо, перевершує найсміливіші мрії Тараса Шевченка у дитинстві. Тільки уявіть, як би зрадів такому селянський хлопчик, що жив за часів Тараса Шевченка, що всі можуть вчитися! І бідні, і багаті, і в містах, і в селах - всі! Немає неписьменних тільки через те, що у батьків не вистачило грошей на освіту дітей! А ми не цінуємо... ми звикли до цього, і навіть не замислюємось над тим, що ще нещодавно освіта була розкішшю. Не кожен міг собі її дозволити. І, хоча часи й змінилися, про це треба пам"ятати і цінувати те, що ми зараз маємо.

В мире живет много людей, и все разные. У каждого человека своя судьба, цель, опыт и жизненная правда. Но, видимо, все имеют одну общую черту - хотят оставить свой след на земле.

Это абсолютно естественно. Так повелось еще с давних времен. Ведь даже в древнем пословице говорится, что человек при жизни должен посадить дерево, построить дом и воспитать ребенка. Ребенок тоже продолжит род и передаст своим детям память о своих родителях. Таким образом, не прервется цепочка жизни, и человек не исчезнет бесследно. Это, конечно, правильно, но во все времена были люди, которые своим собственным примером расширяли это правило. Такими были великие гуманисты: Л. Украинка, Т. Шевченко И. Франко, которые настолько сильно любили свой народ, отдали ему так много творческого вдохновения, так искренне верили в его счастливое будущее и пытались его приблизить, что навсегда остались в его светлой памяти. И это справедливо. Ибо только человеку, который имеет столь горячее и искреннее сердце, что может вместить все боли и страдания своего народа, дается моральное право надеяться на то, чтобы ее «в семье вольной, в семье вольной, новой» помянули «незлым тихим словом».

На мой взгляд, только такой человек действительно оставляет заметный след на земле.