Скласти розповідь "добрий вчинок моїх друзів"

моя найкраща подруга - юля. ми ходимо до одного класу. якось ми гуляли на вулиці і побачили, що троє дітей нашого віку ображають малечу: забирають у них іграшки, дражняться. юля підійшла і почала захищати молодших. я поважаю її за це, адже вона вчинила правильно. сильніші мають захищати слабших.

в мене   є найкраща подруга женя. я з нею дружу 9 років.одного чудового дня женя знайшла маленького цуценя.в нього не було дома й батьків. женя його взяла додому вона його назвала лумпумчик. напоїла накормила й погралась трішки. через рік   лумпумчик виріс. моя подружка зробила все правльно.

Жанр картини к. білокур "сніданок" — натюрморт. за визначенням це живописний твір, на якому зображують неживі предмети, фрукти, квіти, дичину, рибу тощо.  на картині "сніданок" ми і бачимо куточок стола, на якому розташувалась нехитра їжа: буханець житнього хліба з відрізаним окрайцем, миска з чищеною вареною картоплею, тарілка з огірками та редискою. розмальований керамічний глечик з традиційними квітами, поруч кухоль з ложкою. на другому плані — скляна банка з темно-червоними півоніями.  все так просто і начебто безпосередньо. але дивишся на картину і на серці тепліє. відчуваєш себе як у бабусі в селі, коли прокинешся уранці, вийдеш в літню кухню, а там на столі — майже такий сніданок, що бабуся залишила, коли пішла виганяти корову.  і починаєш відчувати чудовий запашистий дух свіжого хліба, який художниця розташувала на першому плані тому, мабуть, що хліб — найважливіша річ для селянина. і знаєш майже напевно, що глечик теплий, бо в ньому свіже ранкове молоко. а в кухлі, звичайно,   майстерність художниці полягає саме в тому, що вона в такі прості речі вдихнула стільки поезії, тепла і любові до рідного краю і до простого селянського життя, стільки поваги до великої праці хлібороба. не можна не побачити ще й прагнення до краси, бо саме тому на столі майже поруч з хлібом стоять розкішні темно-червові півонії 

Сьогодні небо таке насуплене, як бабуся ірина в той день, коли я розбила її улюблену вазу. вона цілий день мене заспокоювала і казала, що все добре, а сама ходила засмучена. так і небо, ніби лякало своїм виглядом усе навколо. хмари повільно, але впевнено затягували обрій. з кожною хвилиною ставало все темніше і темніше. і ця ця пронизлива тиша врізалась у вуха. і ось запахло дощем, цей запах був чудовий , здавалося, що до нього можна було доторкнутись, попробувати на смак такий він був густий і освіжаючий водночас. нарешті впали перші важкі краплини дощу! земля жадібно вибрала цей нектар, що падав прямісінько з неба.