Прислів'я з дієприслівниковим зворотом

зробивши діло,гуляй сміло

не знаючи броду,не ліз у воду

стоячи разом біля колодязя, і відро з відром зіткнеться!

Умене не друг, а справжній скарб. з петром ми дружимо майже змалку, з дитячого садка. він завжди був для мене взірцем людини, яка все вміє робити, тобто мастака на всі руки. петя дуже тямущий до всякої роботи, в нього розвинене, як каже мій тато, інженерне мислення. будь-яку роботу він виконує вправно, спритно, красиво. він любить роботу, і його робота любить. все він уміє, у нього золоті руки. уявіть: якщо потрібно полагодити якусь річ, то передусім він подумає, а чи можна зробити це самому.   в старому гаражі він влаштував справжню майстерню. чого тільки там немає! спочатку ремонтував свої та мої і речі, а згодом набув такої популярності, що уже й сусіди інколи звертаються з проханням подивитися, чого тече кран на кухні, чому електрична проводка іскрить. мій друг – дуже цікава людина, він потрібний іншим, приносить багато користі своїй сім»ї та іншим людям: комусь поличку полагодить, а комусь з машиною . він сам ніколи не сумує, і мені поруч з ним не сумно. з під його вмілих рук вийшло вже багато цікавих речей, і це приносить йому справжнє задоволення. я у нього багато чому навчився, але найголовніше я зрозумів, що нічого не виникає само собою, до всього треба прикласти руки, віддати частку своєї душі.   

михайло сергійович грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку  холм  у  царстві польському  (нині на території  польщі).

батько  — сергій федорович грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. за сімейною традицією сергій федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у переяславській і  київській семінаріях, працював директором народних шкіл на кавказі, був автором відомого у дореволюційній росії підручника з церковнослов'янської мови. мати, глафіра захарівна опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка  сестринівка. у 17-річному віці вийшла заміж за професора київської духовної семінарії 30-річного сергія грушевського. михайло сергійович грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів україни, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського  — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].

дід михайла грушевського, захарій іванович оппоков, який благословив онука на навчання в києві, в  університеті святого володимира, був за життя нагороджений двома  орденами святої анни, бронзовим хрестом,  орденом святого рівноапостольного князя володимира,  — і йому було дароване дворянство[3].

родина грушевських. у центрі  — михайло. владикавказ, близько 1886  р.

1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь російської імперії: спочатку до  ставрополя  (1870—1878), згодом  — до  владикавказа  (1878—1880). здобувши початкову освіту, 1880 року михайло був зарахований відразу до третього класу тифліської гімназії. у цей час він із захопленням читає твори  миколи костомарова,  пантереймона куліша,  михайла максимовича. під час навчання у гімназії михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до україни відомому письменникові  іванові нечую-левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки нечуя-левицького, публікує свої оповідання «бех-аль-джугур» та «бідна дівчина»