Іпахне сонцем і медком земля, легким серпанком оповита частини мови всіх слів і синтаксичний розбір дуже треба

І пахне сонце і медком земля, легким серпанком оповита.(Розповідне, неокличне, повне, поширене, двоскладне, ускладнене однорідними додатками, зв'язаними сполучеиковим зв'язком). Присудок - СІП(виражений дієприкметниковим зворотом). Думаю до

Зараз школу можна назвати моєю другою домівкою. Вона займає значне місце у моєму житті. Саме школа здебільшого визначає мій розклад дня, те, чим я займаюся. Саме у школі я зустрічаю друзів-однокласників, зі шкільних уроків узнаю багато нового та цікавого. 

Моя школа не нова, їй вже більше двадцяти п’яти років. Це триповерхова світло-сіра будівля у формі прямокутника. Молодші класи розміщені на першому та другому поверсі, а старшокласники вчаться на другому та третьому. Класні кімнати в моїй школі просторі та світлі, з великими вікнами та зручними партами. Стіни їх прикрашені квітами, вишитими рушниками, таблицями, портретами видатних учених. 

До головного входу веде парадний ґанок з багатьма сходинками. З цього ґанку кожного року восени та навесні нас вітають з Першим та Останнім дзвоником директор, завучі, вчителі та різні гості. З такої нагоди ґанок прикрашають квітами та повітряними кульками. 

На першому поверсі знаходиться великий просторий хол, де висить розклад занять, стінгазети, оголошення. А найбільшою гордістю його є величезні горщики з високими квітами – пальмами, кімнатними розами, геранями. За ними дбайливо доглядає технічний персонал школи та самі учні. Ні в кого, навіть найбільшого розбишаки, не підійметься рука зіпсувати таку красу! 

Ще в нашій школі є два спортзали – великий та малий, а біля школи великий стадіон. Клас інформатики оснащено сучасними комп’ютерами, тож я з нетерпінням чекаю, коли цей предмет з’явиться в моєму розкладі. А ще в більшості класів є проектори. На першому поверсі знаходиться бібліотека та читальний зал з багатьма цікавими книжками, а також їдальня, де готують смачні булочки і звідки завжди йде апетитний аромат. 

И вот шла однажды поутру девочка Даша мимо того пустыря. Она жила с
подругами в пионерском лагере, а нынче утром проснулась и заскучала по
матери. Она написала матери письмо и понесла письмо на станцию, чтобы оно
скорее дошло. По дороге Даша целовала конверт с письмом и завидовала ему,
что он увидит мать скорее, чем она.
На краю пустыря Даша почувствовала благоухание. Она поглядела вокруг.
Вблизи никаких цветов не было, по тропинке росла одна маленькая травка, а
пустырь был вовсе голый; но ветер шел с пустыря и приносил оттуда тихий
запах, как зовущий голос маленькой неизвестной жизни. Даша вспомнила одну
сказку, ее давно рассказывала ей мать. Мать говорила о цветке, который все
грустил по своей матери - розе, но плакать он не мог, и только в
благоухании проходила его грусть.
"Может, это цветок скучает там по своей матери, как я", - подумала
Даша.
Она пошла в пустырь и увидела около камня тот маленький цветок. Даша
никогда еще не видела такого цветка - ни в поле, ни в лесу, ни в книге на
картинке, ни в ботаническом саду, нигде.