Объяснение:
Стан задоволеності та щастя не залежить від будь яких “показників якості”, від рівня доходу, погодних умов або оточуючих людей. Якщо, людина знаходить гармонію в собі - вона щасливий. А гармонія залежить, насамперед, від особистого сприйняття життя, навколишнього світу і себе в цьому світі. Життя - це вже щастя. Той, хто це розуміє - ніколи не скаржиться на свою долю і ніколи ні про що не шкодує.
Для мене щастя, це коли я роблю іграшки своїми руками. І це мене робить щасливою, тому що коли я це роблю я відпочиваю, знімаю стрес після нервового дня або тижня та роблю людям приємне. У мене вже багато іграшок і їм вже нема де зберігатися, тому я вирішила їх продавати в Інтернеті. Людям подобається мої іграшки, тому вони їх замовляють. Так, на неділю може бути 3 замовлення. І коли вони отримали мною зроблену іграшку то пишуть, що дуже красива та якісна - це мені приємно
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.