Cрочно іть, на ! твір опис праці в художньому стилі

объяснение:

його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, у невідоме? » і він зупи­нився серед шляху. замислився. огледівся. хоча дорога стели­лася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспо­кій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які зда­валися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди.

і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті кру­тосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » — жахалися одні, що спокійно ів гостин­цем. «відчайдушний! » — захоплено вигукували інші, які вже

готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «щасливий! » — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.

що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не сту­пала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять дру­гий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня при­ходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талано­витим, і пророкували йому творче майбуття.

а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджува­лося. і однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег чорного моря, у красуню одесу. а вранці він уже стоїть перед директором кіно­фабрики й промовляє три заповітних слова:

—  хочу стати режисером!

Як часто ми говоримо про щастя, бажаємо один одному, прагнемо до нього, мріємо про нього. А що таке щастя? Як визначити його сутність, дати йому характеристику, описати його?

Одного разу я замислилася над цим і прийшла до наступного висновку: щастя — це не стан душі, не предмет і навіть не виконане бажання. Це особливий стан внутрішнього світу людини. Це ейфорія почуттів, емоцій, неймовірної радості і блаженства. Такий стан можливий при виконанні якогось дуже сильного бажання, при досягненні якоїсь давно-давно бажаної мети. А людській натурі властиво ставити завданням виконання якихось бажань.

І що ми називаємо щастям: виконання бажання або досягнення поставленої мети? А бажаємо ми часто грошей, влади, багатства, вдалого заміжжя. Але як же часто ми потім розчаровуємося. І досягнення якихось земних бажань не приносить нам очікуваного щастя, або воно буває недовгим. У тому й особливість цього почуття: що частіше ми ставимо мету, чим швидше її досягаємо і чим частіше виконуються наші бажання, тим слабкіше відчуття радості. За інерцією ми продовжуємо чогось бажати і до чогось прагнути, а радості від досягнутого все менше і менше.

На мій погляд, відчуття щастя треба культивувати, штучно створювати в самому собі цю ейфорію почуттів, використовуючи для цього найнезначніший привід, найнезначнішу, але приємну подію. Одним словом, навчитися радіти життю і бути ним задоволеним, незважаючи ні на які труднощі і негаразди.

Є люди (їх, правда, небагато), які мають таку властивість душі від народження. Це завжди просвітлені обличчя, це люди, красиві душею і тілом в будь-якому віці. Таким людям, щоб добре виглядати, немає необхідності робити пластичні операції, слідувати якимось режимам, дієтам. Вони завжди доброзичливі, з ними легко і приємно спілкуватися, вони немов світяться зсередини від щастя, заражають своїм оптимізмом оточуючих. Для них абсолютно не важливо, на якому щаблі соціальних сходів вони стоять, де вони живуть, що мають.

Якщо ми навчимося жити і сприймати світ так, як вони, то людство зробить величезний крок на шляху до досконалості, а сама людина не буде загрозою навколишньому світу, зможе позбутися багатьох своїх хвороб, стане чистішою і світлішою!

Щастя — це життя! Це сенс життя! Заради чого і для чого живе людина — це і є щастя! Якщо у людини немає в житті мети, то у неї не буде щастя!