Прочитай приклад 60+5=65 які числівники ти вжив і записати різними способами

шістдесят плюс п'ять буде шістдесят п'ятьдо шістдесяти додати п'ять дорівнює шістдесяти п'ятичислівники: шістдесят, п'ять, шістдесят п'ять.

Жила колись на україні одна родина. чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. жінка була йому до і і доглядала за дітьми, бо було за ким. дав їм бог п’ятеро синів і одну дочку. зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. та людське щастя у руках божих… настали на україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду. і сталося виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними , схожими на краплини крові. милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. і сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже: – видиш ня, донечко? – шепотіли люблячі уста. – вишня, доню? з того часу те деревце називають вишнею. а що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті.

Легенда про вишню пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (т.шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (д.луценко).  люблять і шанують у нас вишню, як матір (за м.крищуком):   жила колись на україні одна родина. чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. жінка була йому до і і доглядала за дітьми, бо було за ким. дав їм бог п’ятеро синів і одну дочку. зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. та людське щастя у руках божих…  настали на україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду.  і сталося виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними , схожими на краплини крові. милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. і сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:   – видиш ня (бачиш мене, донечко? – шепотіли люблячі уста. – виш ня, доню?   з того часу те деревце називають вишнею. а що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті.