Які прийменники могуть виступати у ролі префіксів?

 прийменники  - у, в , з 

Практичне заняття з української мови переноситься на вівторок. Русло ріки обміліло. Кожного ранку я роблю зарядку. Моя сестра разом із сусідською дівчинкою пішла на прогулянку. Пора наливати каву в чашки. Сьогодні на занятті присутні чотирнадцять студентів. Жаль, що ми не купили того костюма. Замело дорогу снігом – ні проїхати, ні пройти. У нас велика сім’я: три брати та дві сестри. Я кажу, що треба привести в порядок наш сад. Верба нахилила своє гілля над самою водою. Батьківські збори відбудуться о шостій. Як гарно вранці босоніж пройти по траві. Дідові вже минуло вісімдесят. До мого вікна прилетів голуб. На День Перемоги всі ветерани несли квіти до могили Невідомого солдата. Мама лягла відпочити, тому що в неї заболіла спина. Літак летів дуже високо в небі. Моя маленька сестричка, допомагаючи мамі, побила тарілки. Леся Українка колись зупинялася в цьому будинку. Надійка заплела у косу червоний бант. У нашому місті працює оптовий ринок. У гаю тихо, спокійно, аж велично. Широко розтягнулись поля пшениці. Полохливі зайці розбіглися в різні боки. На тому з’їзді письменників підіймалося багато важливих питань. Кожного ранку водії повинні розвезти свіжий хліб. Мама завжди дає мені з собою легкий сніданок. Друкарня планує цього року видання  тлумачного словника. Багато дітей займається в гуртку виразного читання. Ці вірші треба вивчити напам’ять протягом модулю. Із цього будинку добре видно міський драмтеатр. Мати попросила мене відвести молодшу сестру в дитсадок. Смажена камбала дуже смачна.

П очинався літній день. Тяглися до Сонця квіти, а над ними гудів Джміль:

– Ж-ж-жарко... Ж-ж-жорстоке Сонце.

Образилося Сонце, сховалося за хмару. Похмуро стало, квіти пелюстки згорнули, мурахи свої домівки позачиняли.

– Як тепер без Сонечка жити? – зашепотіли Дерева.

– Ось я,– сказав хтось ледь чутно, і всі побачили червонокрилого жучка, якого теж Сонечком звали.

– А ти можеш землю зігрівати? – спитали Дерева.

– Ні,– зітхнуло Сонечко,– я попелиць знищую та інших дрібних шкідників.

– За це тобі, Сонечку вклонилися Дерева і знову зашепотіли: – Як без Сонечка жити?

А Джміль гудів:

– Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.

– Жаль?! – обурилися Дерева. – А хто Сонце жорстоким назвав?

Став Джміль у Сонця пробачення просити:

– Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені.

Виглянуло Сонце з-за хмари, усміхнулося. Зраділи дерева, квіти розкрилися, а Джміль над ними гудів:

– Ж-ж-жарко, але не дуж-ж-же...