Антоніми до таких слів: пасивно, багато, високо, близько, гарно, голосно, легко, повільно, просто.

пасивно-активно

багато-мало

високо-низько

близько-далеко

гарно-гидко,погано

голосно-тихо

легко-важко

повільно-швидко

просто-важко 

активно,мало,низько,далеко,погано,тихо,важко,швидко,складно.

Нульове закінчення в деяких формах мають: 1.        іменники чоловічого роду однини, основа яких закінчується на приголосний, у називному та знахідному відмінках: налаштувати екран, відремонтувати телефон, увімкнути комп’ютер.2.        іменники жіночого роду, що закінчуються на – а, у родовому відмінку множини: зарядка – зарядок, межа – меж, доріжка – доріжок, програма – програм.3.        іменники середнього роду, що закінчуються на –о, в родовому відмінку множини: вікно – вікон, село – сіл, місто - міст.4.        іменники жіночого роду, що закінчуються на м'який приголосний, в називному і знахідному відмінку однини: вивчити галузь, загартувати сталь, придбати сіль.5.        присвійні прикметники в називному відмінку однини чоловічого роду: сестрин, братів, студентів, вчителів.6.        короткі прикметники чоловічого роду в називному відмінку: ясен місяць, черлен вишня, дрібен дощик.7.        дієслова в наказовому способі другої особи однини: стань, ляж, читай, шукай. 8.        дієслова минулого часу чоловічого роду: купував, продавав, шукав, знаходив, будував. 

Укожної нації, у кожного народу який населяє нашу землю є своя культурна спадщина. саме завдяки цьому жодна нація у всьому світі не схожа на іншу. але для того, щоб мати своє обличчя, зберегти національну гідність, необхідно пам’ятати власну історію, зберегти ті пам’ятки культури, архітектури, мистецтва, що нагадують про неї. адже наші пращури творили історію нашої країни, народу саме такою, якою вона є. і наш святий обов’язок – зберегти і шанувати пам’ять про них, яка увічнена в літературних творах, музичних композиціях, живопису, архітектурних пам’ятках. гірко усвідомлювати, що багато таких архітектурних пам’яток сьогодні потребують реставрації, на яку зараз немає або часу, або грошей. але духовне відродження не може чекати, доки з’являться в нас гроші або час, бо одним із важливих чинників, що впливають на свідомість молоді, є саме вони, ті напівзабуті пам’ятки, збудовані колись нашими предками. сьогодні коли йдеться про відродження української національної культури, все частіше повстають питання: хто ми? звідки? які ми? кожна людина в цей світ народжується для того, щоб творити добро, щоб залишити після себе слід на землі, добрі спогади, щоб оберігати матеріальні і духовні цінності. вона повинна зрозуміти, що на ній лежить велика відповідальність: і збереження культурної спадщини предків, і доля всієї землі. тому кожному слід замислитися, який же шлях розвитку нашої цивілізації розв’язати пекучі проблеми сучасності? кожен громадянин нашої країни має відчувати свій духовний зв’язок з історією країни, з її традиціями. якби не київські князі аскольд і дір, останні в слов’янській династії князів, початок якій поклав кий, не було б і нашого національного коріння. якби не з’явилися козаки, не існувала б наша нація. а хіба можна уявити нашу культуру без т.г.шевченка, і.я франка, лесі українки та інших письменників? основи духовності ще в дитинстві. і якщо не буде приділятися достатньої уваги підростаючому поколінню, то результатів чекати можна лише негативних. кожна нація з турботою думає про день прийдешній, коли нові покоління житимуть на її землі, тому й дбає про історичну спадщину. це той пантеон безсмерття, що створювався віками тяжкою працею і закріплювався кров’ю, бо кров синів україни не змивається, не щезає безслідно. згадаймо, наприклад, святе для кожного українця місце – аскольдову могилу, що стала останнім місцем спочинку для тридцяти сміливих юнаків, студентів і гімназистів, що добровільно стали на захист волі україни і взимку 1918 року полягли в боях під крутами., бо понад усе вони любили свій коханий край… їхня любов до рідної землі заслуговує на глибоку пошану, а те, що аскольдова могила була зруйнована, не робить честі нашій нації. у пам’яті людській не згаснуть традиції і звичаї, які дарували людям віру в добро. мрію, щасливе життя, які сприяли вихованню національної гідності й самосвідомості. виховуючи людину на народних звичаях і традиціях, ми дбаємо про її духовність, розвиваємо в ній почуття добра, справедливості. отже, ми повинні вивчати і відроджувати все краще, передане нам у спадок попередніми поколіннями, бо це життєдайне коріння, що живить духовність, моральність, естетику. саме для того, щоб нам не було соромно йти в майбутнє, спілкуватися з іншими націями, маємо відновити наші пантеони. адже без них ми не можемо вважатися повноцінною нацією. необхідно пам’ятати, що народ, який не знає своєї історії, приречений повторювати трагічні помилки минулого знову і знову.