Твір-опис пам'ятника т.г. шевченка у луанську

Луганський міський виконавчий комітет у травні 1992 року ухвалив рішення про встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку на Червоній площі міста. 1995 року було оголошено конкурс проектів пам'ятника, у якому за результатами двох турів перемогла робота Івана Чумака. Через особливості проекту Чумака через геологічні особливості Червоної площі майбутній пам'ятник було неможливо там встановити, тому у березні 1996 році Луганська міська рада новим рішенням визначила площу Героїв Великої Вітчизняної війни новим місцем для пам'ятника[3].

Того ж року Луганська міська рада відкрила банківський рахунок для збору пожертв на пам'ятник, куди було перераховано 20 тисяч гривень спонсорських коштів та 10 тисяч гривень від Одеської міської ради, яких було недостатньо для його створення[3]. У свою чергу Луганське обласне Братство шанувальників творчості Тараса Шевченка відкрило власний рахунок, куди було перераховано 50 тисяч доларів від української діаспори США та Канади[3], зокрема, від Світового Конгресу Українців[2] та Василя Іваницького[3][4].

Створення пам'ятника проходило протягом 1997 року у Києві у бункері художньо-промислового комбінату, де через незадовільні умови роботи Іван Чумак захворів на рак[5], що стало причиною його смерті. Для заощадження часу і коштів макет скульптури створювався з гіпсу, а не з глини[3]. По завершенні роботи у 1998 році Луганська міськрада відмовилась виплачувати гонорар скульптору через «відсутності юридичних підстав для легальної виплати гонорару». На початку 2004 року Іван Чумак подав до суду на Луганську міськраду з вимогою погашення боргу за роботу над пам'ятником; 19 березня 2004 року, за кілька годин до смерті скульптора, суд постановив задовольнити його вимоги[5].

Встановлення пам'ятника відбулося 22 травня 1998 року у дні всеукраїнського свята на честь поета «В сім'ї вольній, новій»[2][6]. Проти встановлення пам'ятника у місті виступали місцеві члени Комуністичної партії України та проросійські активісти[4][7]. Основною причиною протесту стали чутки, що площу Героїв Великої Вітчизняної війни після встановлення пам'ятника перейменують на площу імені Тараса Шевченка[3].

З моменту перебування Луганська під контролем угруповання ЛНР місцевими проросійськими діячами неодноразова висувалась ідея знесення пам'ятника Тарасу Шевченку або його заміну іншим монументом[8][9], проте керівництво ЛНР таку ідею відкинуло[10].

У тістому лісі, біля схилу, що вів до річки, простягла свої білосніжні пелюсточки до сонечка маленька конвалія. Цього ранку на спів її дзвіночків прилетіла перша весняна бджілка. Вона пильно придивилась до молодого зеленого листячка і тоненького стебельця і сіла поряд на гілочку. Звабивий аромат конвалії скружив її голівку. Обережно бджілка запитала конвалію:

- Звідки ти взялась тут?

Вітер похитавши дзвіночками конвалії, відповів тихим дзенькітом:

- З"явилась вона тут, від загубленої чистої сльози молодої дівчини.

-Тому ти, напевне, така ніжна і беззахистна?

- Так. Хоч сонечко і гріє, та мені тут сумно самій. Навколо високі дерева, що я навіть не бачу їх верхівок і більше нікого, - журливо відповіла конвалія.

Бджілка ще ближче підлетіла до конвалії і запропонувала їй свою дружбу. Конвалія зраділа і всміхнулась. Тепер вони щодня перешіптуються між собою. Про весну і її красуⒶ. 

...я йшла(йшов) і милувалась(вся) красою цих квіточок. я йшов(-ла) і думав(ла),скільки цікавого і прекрасного в нашому світі. і все це безкоштовне. ми можемо милуватись всією красою навколишнього середовища просто через те,щонам так хочеться,і ніхто не може нам заборонити робити це. я розумів(ла),що є люди,які руйнують все це але для чого? одного разу,я став(ла) свідком не дуже приємної ситуації. сім*я яка складалась з 3 людей,матері,батька та сина років 4,йшли моєю вулицею. хлопчику дуже сподобалась наша Конвалія. його батько вирішив її зірвати. звичайно, я зробив(ла) йому зауваження,аби він цього не робив. йому стало соромно. як кажуть,кращий захист-це напад. він почав сваритись на мене,через те,що ми вирощуємо квіти не в відведеному для цього місці. я мовчки слухала(в). коли вони пішли,я полила(в) Конвалію,та все ж таки залищилась(вся) задоволена(ий). я не дала(в)дорослому чоловіку зірвати квітку,цим самим,я показала їхньому малому сину,що так робити не можна,як хотів зробити його батько. тепер,ця квітка милуватиме око нашим односельцям.